Львів / Проект «NO NAME»

12-23 ГРУДНЯ

галерея "Дзиґа" (Львів, вул. Вірменська,35)

12 грудня, середа, о 17:00 у галереї "Дзиґа" (Львів, вул. Вірменська,35) відбудеться відкриття проекту «NO NAME» (живопис). Експозиція триватиме до 23 грудня.

Минулого року на мистецькому ярмарку ArtMiami скляну шафу наповнену хірургічними причандалами у «виконанні» Демієна Хьорста було продано майже 2,5 мільйони доларів, інші топові імена сучасного арт-ринку йшли з молотка за сумами з п’ятьма, а подекуди і з шістьма нулями. Цього року на шпальтах, звиняйте на блогах, українських онлайнових арт-журналів з’явилися оди і дифірамби ярмаркам, як здоровій альтернативі аукціонів. Український арт-бомонд тепер активно обговорює цю тему, проте, незважаючи на знамениті імена, прикладені до цих робіт та незалежно від їх артистичної цінності кожен свідомий спостерігач негайно задався питанням: «Табуретка, за півмільйона доларів? Давайдосвіданія!!!» Чому ж до холери мистецтво таке дороге?

Люди, які витрачають рекордні суми на покупку мистецьких творів купують не цінну річ а права на хвастощі. «О!!! То це ви купили Пікассо за 100 мільйонів?!». Марність мистецтва і його непрактичність робить ці витрати особливо помітними, адже купуючи приміром дорогу яхту, а не моторну лодку люди не позбавляються інфекції практичності, а от покупка великого Пікассо не подібна на жодні інші витрати. В одній з найкращих монографій про формування фінансової цінності мистецтва під назвою «TalkingPrices» голландський соціолог Олаф Фелтіус говорить, що цей принцип закладений глибоко у несвідомій природі людини. Баталії на Олімпі міжнародного арт-ринку він порівнює до традиції потлачу - свята демонстративного обміну дарами і знищення матеріальних цінностей у присутності спеціально запрошених гостей. Ця поширена серед тубільних народів Тихоокеанського та Північно-західного узбережжя Північної Америки традиція має на меті те, щоб для виду віддати якомога більше матеріальних цінностей для підвищення свого соціального статусу тільки тому, що ви собі можете це дозволити. Еквівалентом на художньому ринку є послідовне підвищення цін, оскільки колекціонери конкурують за цей своєрідний «ефект суперстатусу».

Естетика є основою, на якій базується мистецький ринок. Але через відсутність будь-якої іншої надійної точки відліку цінності мистецького твору їй (естетиці) часто протиставляють вільно конвертовану валюту. Колекціонери у світі постійно повинні пояснювати собі, чому вони витрачають так багато грошей на мистецтво. Це профілактика, що вони її повинні щоденно дотримуватися аби переконати себе нащо вони це роблять. Як результат, для новоспечених українських колекціонерів найлегший спосіб виміряти «естетичний» сенс покупки полягає в тому, щоб перевірити вартість витрачених центів – вони шукають велике мистецтво, визначаючи його за біркою з цінником.

Більшість колекціонерів переконані, що витрачає свої надлишкові кошти на мистецтво, тому що насправді вірять у його естетичні цінності. Мені довелося розмовляти з одним таким. «Попри усталене твердження, я не вважаю мистецтво інвестицією, а просто отримую естетичне задоволення… люблю прийти додому і подивитися те що висить на стінах» - сказав він.

Напевне мені трапився якийсь дивний виняток, бо спілкування з іншими представниками українського і зокрема столичного «бомонду» показує їх абсолютну неготовність до феномену NONAME. Романтичні часи першовідкривачів нових мистецьких імен залишилися в історії мистецтв, поступившись новоствореним ділкам, які не вважають за потрібне спілкуватися з художником до того часу, аж поки він не набуде до них якогось брендового статуту, тобто не засвітиться у десятку відомих галерей, не нап’ється до безпам’яті на бієнале і фестивалях, не матиме навколо свого імені ареолу скандалів і міфів.

Сьогодні NONAME– це доволі поширений і відомий «мем», що його вживають і використовують на противагу орендованим, солодкавим і гламурним речам. Аналізуючи тенденції першої декади 21 ст. можемо стверджувати, що мистецтво NONAME скоро стане звиклим явищем у світі – дещо іронічний розвиток, базова сутність і нефірмова природа такого мистецтва просуває мистецькі твори, як вигідну економічну альтернативу брендам і гламурним полотнам усталеного естаблішменту в мистецтві. Це художнє втілення популярного сьогодні Anonimus-а, іншого мема, «ім’я якому Легіон». Свіжий погляд на роль мистецтва без ГМО.

Але теоретична або навіть практична поява такого мистецтва ставить перед нами низку запитань вартих уваги якщо не набридлих усім пост-структуралістів, то хоча б популярних тепер культур-триггерів. Що є мистецький твір без імені за ним закріпленим? Чи не повертає він нас у часи розквітлого модернізму, коли Дюшан формував ідею ready-made, а Арнхейм говорив про гештальт артефакту?

Проект NONAMEдискутує на тему не просто авторського права чи копірайту, а поняття універсальності і приналежності художнього твору і прав на нього. Якби там не було, але розповсюджені нині концепції відкритого використання (OpenSource), творчої спільності (CreativeCommons), суспільного надбання (PublicDomain) та копілефту (CopyLeft) мігрує з царини Вікіпедії у царину соціальної відповідальності перед мистецькими творами.

Однак не все так просто – утопічний світ NO NAME арту створює парадокс… Якщо все є спадщиною творчої спільності, чи суспільного надбання, то про який задекларований грошовий еквівалент володіння правами на той чи інший твір NO NAME може бути мова? А саме такою була першопочаткова ідея проекту.

У цьому ракурсі неясною залишається також позиція глядача. NONAMEне витримує милування об’єктами, більше того – він його заперечує. Гламурне і натягнуте СМАКування естетики тут відсутнє, воно поступається голому формалізмові технічного виконання: підрамник, натягнуте, проклеєне і заґрунтоване полотно, білила – мінімалістична база для того, що ми називаємо «роботою», «полотном» NONAMEхудожника, синонімами артефакту.

Роман Ганкевич, мистецтвозванець

Про авторів

Мистецьке об'єднання Дзиґа

Додав nady 08 грудня 2012