Данило Яневський / Україна в «лапках» і без

Важко сподіватися чогось оптимістичного від книжки з такою назвою. Проте хочеться відразу втішити потенційних читачів: до кінця автор подобрішає, і все не здаватиметься так чорно і безнадійно, як на перших сторінках. Але психіку читача Данило Яневський не жаліє – без будь-яких адаптацій ріже правду в очі, і якщо читач морально не готовий до правди, то це його, читача, проблеми, нехай відкладе книжку і перетравить нову для себе думку – більше ніяких перехідників-запобіжників конструкція книжки не передбачає. А якщо читачеві все-таки вдалося витримати цей крижаний душ до кінця, то його можна вважати здоровим і загартованим на майбутнє. Знадобиться. Особливо з нашим політикумом…

Данило Яневський – не лише телеведучий та журналіст, але й доктор історичних наук. «Загублена історія втраченої держави» – це реакція автора на «агресивне невігластво, неповагу до опонентів та партнерів, клептоманію, безвідповідальність та принципову безпринципність» сучасних політиків. Реакція дуже спокійна і виважена – відчувається, що всю ненормативну лексику вичистила якщо не внутрішня, то зовнішня цензура. Книга позиціонується як «навчальний посібник для політиків, журналістів, політологів та любителів з написання, переписування та удосконалення Конституції України». Утім, почитати її було б незайвим будь-якому мислячому українцеві – за словами Яневського відчувається добросовісно опрацьований чималенький список наукових джерел, на безпосереднє знайомство з якими у нефахівця точно забракне і часу, і сил. Та й до самої книжки Яневського з IQ нижчим за середнє можна навіть і не наближатися: терміни на кшталт «імплементація» та «махінейсько-есхатологічний модуль», якими рясніє «Історія…», відлякають будь-якого випадкового читача. Зате невипадковий скаже, що ця книжка – перлина серії «Історичне досьє». Неупереджений аналіз процесів, внаслідок яких наразі ми «маємо те, що маємо» – це саме те, чого бракувало вищезгаданому мислячому читачеві. Бо думати мало – треба ще мати для цього достатньо якісну поживу. А з цим у нашій публіцистиці поки що великі перебої…

Книжка Данила Яневського – закономірна і водночас несподівана. Себто з погляду літпроцесу закономірна, а з погляду читача – повний шок. Багато кліше, якими ми користуємося, не замислюючись, Яневський примушує осмислити і відкинути, і тим більше подумати про те, що взагалі залишається поза увагою середньостатистичних громадян – але ж не економікою єдиною жива держава, навіть якщо додати сюди ще й культуру, колись треба замислитися і про закон, який «суворий, але закон»… Яневський влаштовує чудовий екскурс у правові та неправові традиції, які ми можемо вважати своїми рідними, знайомить із цікавими персонами, обійденими увагою сучасного держзамовлення на героїв, висипає центнери фактажу, в який можна буде потім тицяти носом войовничих опонентів. Спочатку трохи моторошно від слів «Україна», «український» у лапках – самі ці терміни видаються якимись нелегітимними. Але поступово починає вимальовуватися чітка картина: все не так страшно, українці у природі таки існують, потрібно лише озброїтися чіткими дефініціями і навести лад у власній голові.

Надія Діброва, Друг читача