Культура / Державний ансамбль національного танцю Грузії СУХІШВІЛІ
Експресивні джигіти Державного ансамблю національного танцю Грузії СУХІШВІЛІ залишили Юрія Луценка байдужим до перспектив українського воїнства. «Сьогодні у нас кожен відповідає сам за себе», - відповів на заклик озброїтись в боротьбі за націю кореспонденту ПРО колишній чільник захисників внутрішнього порядку в Україні. Прикро, адже національні загрози в Україні відтепер народжуються всередині держави. І чи візьметься цього разу український воїн за меч правди в ім’я захисту національних інтересів та українських родин – це питання тане в призмі традиційного «моя хата скраю…» колишніх українських лідерів та бійців-політиків.
Що ж до самого виступу грузинів – це безперечно демократичний прояв культурної експансії Грузії за кордоном. Окупаційна «бомба» культурного бренду Грузії – національний балет танцю СУХІШВІЛІ – підірвала океан захопливих овацій українських глядачів 26 й 27 лютого у Києві. До цього грузинський балет вже відвідав з концертною програмою 11 українських міст, попереду – ще 11, включаючи повторний виступ ансамблю у столиці 8 березня як подарунок українським жінкам.
Що ж до жінок, то, на превеликий жаль, для української демографії експресія грузинського танцю наснажує українок, спраглих до мужніх захисників, обирати собі чоловіків серед «справжніх джигітів». А в цей час українські захисники відстоюють своє персональне право на правду та свободу відповідальності. Такий формат української історії навряд чи можна назвати демократією, а скоріше падінням духу єдності та згортанням боротьби за ідентичність.
Для грузинського народу, який багато хто називає найближчим духовно та історично до українців, національна війна вдало переведена у культурно-інформаційний формат впливу. У реаліях ІІІ тисячоліття це є найефективнішим методом боротьби та самореалізації держав, і добре, коли він спрямований на просування унікального культурного бренду країни за кордоном (як це робить Грузія), а не на пригнічення культурної ідентичності інших народів (як це характерно для східного сусіда України).
А просувати цього разу Грузія традиційно вирішила свій мистецький скарб – національний танець. У ньому проявлена уся краса грузинської нації – народна музика, колорит чоловічого духу та жіночої величі. Сотня танцюристів на сцені, професійна хореографія та вражаючі костюми, надзвичайна постановка і народна драматургія вже 65 років приносять СУХІШВІЛІ світове визнання, а разом з балетом – визнання Грузії на світовій арені слави.
Історія Державного ансамблю національного танцю Грузії нараховує більше ніж 250 турне. За 65 років, які урочисто відзначає ансамбль у цьому, 2010 році, колектив об’їздив 5 континентів, відвідав з гастролями більше 100 країн світу, дав 11300 концертів і більше 60 мільйонів людей планети були їхніми глядачами.
Ансамбль заснований у 1945 році Іліко Сухішвілі та Ніно Рамішвілі, якій цим турне відзначають 100-ту річницю від дня народження. Проте вперше колектив виступив у 1943 році на знаменитій ялтинській зустрічі голів «Великої трійки» - Сталіна, Рузвельта й Черчіля. Тоді вони вперше заявили про себе на світовому рівні і віднині продовжують формувати зразки міжнародної культури.
Як стверджують хореографи й дизайнери, грузинський балет – новий стандарт індустрії танцю й моди. Західний світ завжди вважав, що на носочках можуть танцювати лише жінки. Навіть Георгій Баланчин завжди стверджував, що «балет – це жінки».
Проте з грузинським ансамблем усе зовсім не так. Побачивши чудові грузинські арабески й піруети в гладких шкіряних чоботах до колін, ви зрозумієте, яким чином у світовій моді почали носити високі чоботи та хутряні шапки, і чому в колекції Ів Сен Лорана, після його візиту на грузинський концерт у Франції з’явились великі смугасті пояси з бантом.
Встановлення нових уявлень про Грузію та руйнування старих стереотипів – неоціненний результат цього іміджевого культурно-мистецького проекту. Після переглянутого ви вже ніколи не будете повторювати радянські соціальні «примочки» нібито грузини жорстокі до жінок – справжню народну традицію гендерної рівності Грузії показали у танці на стільки явно, що скоріше глядачі різних країн прагнутимуть встановити у себе такі ж міжособистісні порядки. Грузинська жінка – це пава, королева, натхненниця, навколо якої на пальчиках з кинджалами та мечами кружляють чоловіки.
Водночас грузинська жінка – самодостатній партнер по танцю, також готова до озброєння та захисту своєї родини пліч о пліч з чоловіком.
Грузинський танець – це також непереможна краса та елегантність чоловічої волі. Справжні іскри летять від пристрасних боїв кинджалами, дух переймає від сильної руки та гордої постаті мужнього грузинського воїна.
«Ми хочемо показати українцям і всім глядачам світу нашу країну. Так – ми все життя боролись і воюємо й надалі за нашу культуру і тому цей войовничий дух хочемо передати нашим побратимам – українцям. У всіх у нас велика роль – ми всі однаково багато працюємо від серця, від крові… Наша країна споконвіків воювала і через наше мистецтво ми хочемо показати глядачам, яка наша Грузія. Ось вона така…», - поділився за кулісами з кореспондентом ПРО своїм натхненням учасник балету Ваша Лукьянідзе.
Чи планує український воїн захищати свою національну свободу відповіли глядачі в антракті. «Українцям слід навчитись так само справно танцювати як грузини, а вже потім нам можна сподіватись на боротьбу. А якщо серйозно, то нам варто відродити українську культуру і мову, захистити її від нападу ворожих сил», - наснажив ПРО керівник просвітницьких іміджевих українських видань «Міжнародний туризм» та «Welcome to Ukraine» Володимир Горобець.
І таки є це військо в Україні, яке захищає від занепаду українську культуру мовою народного танцю – відомий на весь світ український ансамбль танцю імені Павла Вірського. Прикметно, що у цьому році поруч із відзначенням ювілейних дат своїх засновників грузинським балетом (Іліко Сухшвілі – 103 роки від дня народження, Ніно Рамішвілі – 100-річчя), український ансамбль відзначив 105-ту річницю від дня народження свого засновника – Павла Вірського.
Обидва керівники були знайомі: «О, так, наші хореографи були дуже добрими друзями і один одного дуже цінували. Наші ансамблі не раз виступали разом на міжнародних фестивалях, - говорить хореограф грузинського балету Ніно Сухішвілі. – Ансамбль Павла Вірського – шикарне творче творіння і я дуже щаслива, що молоді покоління наших колективів і тепер товаришують. Взагалі я вважаю, що між нашими країнами багато спільного – і культурний і політичний процес однаково проходять. Головне, що мистецькі ініціативи ще більше поглиблюють дружбу між нашими народами. Я щаслива, що концерт СУХІШВІЛІ пройшов з таким успіхом на українській сцені – український глядач дуже вдячний».
І не дивно, адже для вдячності такій мистецькій красі багато не треба мати – лише відкрите серце, а це українці мають. Тож і тримали на сцені грузинський балет ще додаткові чотири рази «на біс». Хоча й це не багато – колись грузинські майстри 14 разів піднімали завіси найпрестижнішої сцени світу ЛА СКАЛА після закінчення концерту і цим вони побили вони рекорд Карузо.
65-річна історія СУХІШВІЛІ налічує безліч світових нагород та визнань найвпливовіших лідерів країн світу: І-ша премія імені Сталіна, презенти від Іранського шаху та принца Данії, король Швеції подарував хормейстеру свій королівський годинник, а прем’єр-міністр Індії Джавахарлал Неру разом із донькою Індірою Ганді не один раз зцілювали грузинським мистецтвом свої душі, навіть кубинський лідер Фідель Кастро був у захваті від грузинської майстерності.
На жаль, новообраний український президент Віктор Янукович так і не відвідав балету, до приходу якого підготували «робочу» російську мову (перед початком концерту авторка статті підслухала рішення організаторів розслабитись і оголошувати на сцені всі виходи російською).
Тож позаду СУХІШВІЛІ – світова історія, попереду у 2010-му – нові глядацькі серця, завойовані гастролями ще до 11 міст східної України, а також до Італії та США. А позаду УКРАЇНИ – десятки років незалежності та початок нової доби згуртування навколо національних небезпек. Можливо й Україні варто перейти в наступальні , адже ми також маємо чим похвалитись. Хоча б тим, що планується презентація опери Богдан Хмельницький на віденській сцені – там ми вже покажемо гетьманський дух та державницький підхід. Може й нам вдасться культурно переконати світ, що український воїн – державник і міцно тримає в своїх руках волю, а в серці – свободу.