Анастасія Соколова / Годинник

Бачиш з вікна хлопчика, який біжить граючись зі своїм другом собакою. Бачиш…

Вітер вислизає з щілин між багатоповерхівками.

Поверхи хмарочосів тануть,

Вислизають змучившись відриваються і летять у небо ніби кольорові дитячі повітряні кульки. падають

Пухкенькі біленькі сніжинки з тополь.

Машини їдуть одна за одною: сині зелені червоні жовті жовті ніби я знову знайшов бабусин годинник розмірений ніби потік машин, що видно з мого вікна на дев’ятому поверсі.

Ось...

Тіні годин падають, і хлопчика кличуть додому.

Я бачу світло-

блакитний автобус, він перевозить листяву і листявою набитий від зупинки до зупинки,

І він забирає хлопчика

І везе хлопчика додому

І рано вранці хлопчик опиниться вдома,

Перебігши дорогу з потоком машин жовтих жовтих зелених синіх ніби я знову знайшов свій годинник.