Flёur / Як звучить «Тисяча світлих янголів»

Минуло не так багато часу, відколи одеський гурт «Fleur» упевнено увійшов для мене в когорту найулюбленіших і твори якого невитравно поселилися в моєму МР3-плеєрі. А минулої п'ятниці відкрилася нова сторінка в історії моєї особистої Fleur'оманії: завдяки мистецькій агенції «Арт-Вертеп»мені пощастило побувати на дніпропетровському концерті колективу в рамках українського туру на підтримку нового диску «Тысяча светлых ангелов».

Відповідно основна частина програми того вечора складалася саме з нових композицій — все ж таки їх в альбомі 16, навіть без звернення до попереднього матеріалу на концерт цілком вистачає. Тому після достатньо несподіваного й вишуканого бандурного інтро «Fleur» занурили глядачів у потік нових мелодій та метафор. Ольга Пулатова та Олена Войнаровська звично змінювали одна одну в лідер-вокалі, пісня від пісні (та й, власне, іноді й всередині однієї пісні) варіюючи настрій. Якщо твори, виконувані Ольгою, були більш гострими («Я — 32 шипа: шипы-поступки, шипы-слова»), то композиції Олени — за характером більш ліричними й самозаглибленими («У меня в саду за окном распустились лунные лилии и мне стало отчетливо видно скрытую сущность вещей»).

Начебто традиційно, але від того не менш приємно констатувати, що «Fleur» залишаються незмінно досконалі як у розмаїтості підходу до аранжування (на концерті вперше у піснях колективу довелося почути бандуру, невже не за горами звернення до фольку?), так і в плані смислового наповнення текстів, окремі фрази з яких просто просяться до збірки на зразок «Афоризми видатних жінок»: «Если хочешь что-то потерять — полюби» або «Нет кары страшней, чем быть виноватой».

Та головне, як на мене, що слухаючи «Fleur», дійсно хочеться, як співається в одній з їхніх нових пісень, дивитися у передсвітанкове небо й думати про щось хороше. Адже музика такої якості справді має бути світлою веселкою між прийдешнім і минулим, і щоб це сталося в нашому, аж ніяк не паралельному світах. Хоча якщо навіть і там долучаться — думаю, ніхто не буде проти!

Дмитро Шульга, «весь Кіровоград»