Скрябін / Кузьма Скрябін: «Кожен старий концерт «Скрябіна» — то була ганьба»

Раніше його представляли як «відомий музикант». Тепер Кузьма Скрябін — «відомий шоумен». Він веде програми на телебаченні, працює на корпоративних вечірках, нещодавно навіть подався у ді-джеї, а в перервах між цим написав книгу в модному молодіжному стилі «літературного стьобу». У Рівне Кузьма приїжджає частенько, востаннє він був у нас на благодійній акції у «Магнаті» минулого понеділка, а тому поводився якось незвично — намагався бути чемним, спокійно спілкувався з прихильниками, з усіма терпляче фотографувався, хоч і поспішав у Луцьк на концерт, зверхньо ні на кого не дивився. Навіть знайшов час, щоб дати інтерв’ю.

— Останнім часом тебе часто звинувачують у тому, що ти перестав бути серйозним музикантом…

— Це якщо порівнювати з давньою творчістю? Так, це були напівфабрикатні смішні пісні, які робилися лівою ногою. З кожного старого альбому можна взяти хіба що одну нормальну річ. Я не розумію того стереотипу: старий «Скрябін», новий «Скрябін». Всіх, мабуть, дуже бентежить, що я повиганяв отих своїх нероб. А я мусив піти на це, адже вони нічого не робили. Кожен старий концерт — то була ганьба. Вмикалася «фанера», вони стояли позаду й згадували два акорди: один на гітарі, другий на клавішах. Ще в студії могли щось видати, але на концертах мені було просто соромно. Та й на записі ми виробляли щось неймовірне, не маючи поняття про закони фізики й звуку.

— А які зараз з хлопцями стосунки?

— Ніяких. Я не знаю, як їх звати й хто вони.

— А що ж тоді змінилось?

— Я став дорослішим. За свої вчинки треба нести якусь відповідальність. Зараз я розумію, що якщо раніше у мене були тексти дуже депресивні, то я не мав права їх виносити в люди, адже є хтось, хто може сприйняти їх занадто близько. Хтось вени собі поріже, а я за це відповідаю. Тепер я переконаний, що музика має бути мажорнішою.

— Як грається з теперішніми музикантами?

— Це справжні профі, яким по 20–25 років, але в них є чого повчитися. Про комфортність тут навіть мови немає — все чудово.

— Хто взагалі подобається з українського шоу-бізу?

— Ірка Карпа та «Фактично самі» — найяскравіша поява з молодих гуртів. «Тартак» люблю. «Друга ріка» непогана, хлопці молодці.

— Ти написав книгу «Я, Побєда і Берлін». Що це?

— Автобіографічна смішна книжка, таке собі вечірнє розважальне чтиво. Мене взагалі письменником не назвеш. Я «писака».

— Ти одночасно пишеш книжку, ведеш програму, співаєш пісні. Хто ти насамперед?

— Я Кузьма. Думаю, кожна людина робить багато різних конкретних речей. Навіть тракторист у селі може реалізувати себе по-різному.

— Новий альбом «Скрябіна» називається «Гламур». Як ти розумієш це слово?

— Є у нас такий діяч шоу-бізнесу Андре Тан. Під час зйомок «Шансу» я його спитав: «Андрію, що таке гламур?». Він каже «Розумієш, Кузьма, гламур — це я. А ти — відстій». Таке визначення гламуру спонукало мене до написання самої пісні про псевдогламурних людей, які, можливо, не досягли якихось висот у своїй професії, здобутій в інституті чи училищі. А тут швиденько перефарбувалися у діячів шоу-бізу, кидають мішуру людям в очі, видаючи з себе богему. Я не хочу, щоб такі люди творили естетичне виховання нашого народу. У нас і так естетики мало після «совка».

— Ти негативно ставишся до гламуру, але співпрацюєш із співаками «Шансу». Ти слухаєш когось із них? Наприклад, Козловського?

— Якби я слухав Козловського, то давно би вже зав’яв. Його музика потрібна більше маленьким дівчаткам, ніж зрілим чоловікам. То він такий співак, а ля Діма Білан. Подібний пласт культури мусить бути, але до «фанів» я не належу.

Для мене зараз «Шанс» — це програма розважальна. Це як серіал — її більше дивляться для того, щоб послухати, що скаже Могилевська, що Залевський, хто з ким посвариться. А наприкінці — як додаток — музичний номер. Щоправда, зараз є позитивна зміна — всі учасники будуть виступати «наживо». Нещодавно знімалася перша така програма. Там один дядько на прізвище Ющенко вже показав, як працівники СТО співають «вживу».

— Щось більш серйозне на телебаченні тобі не пропонували?

— Я не є людина з «телека». Я туди потрапив випадково, тому про якусь телекар’єру не мрію. Для мене головне — музика. У нас кількість концертів — більше сотні в рік, у 2006 було 130 виступів. На телебаченні немає зарплат навіть близьких до того, що я маю з концертів. Тому для мене ТБ — такий собі факультатив, але боротися з цим не треба — все-таки телевізор є у кожному домі.

Газета «Рівне вечірнє»