Тетяна Мельник / АКТ. «Digital Романтизм»: що таке марґінальність, або література походженням з нету.
Кліше «чергової самвидавівської графоманщини», що вже встигло закріпитись у свідомості багатьох читачів щодо авторів, які публікуються виключно в Інтернеті, досить поширене (на жаль). Такі означення як маргінальна література, маргінальні автори - чи не вони суттєво гальмують шлях до так званого «живої» публіки, не дозволяючи вийти за межі нетівського простору? Означення мережевої літератури можна трактувати двозначно: з одного боку - як абсолютну авторську свободу та максимальне наближення до читача, а з іншого - нетівський простір стирає грані поміж критеріями: 
Однак, варто такому
Вихід у світ альманаху сучасних поетів та прозаїків «Digital Романтизм» (добірка творів авторів сайту «Гоголівська академія» www.gak.com.ua) начебто не викликав публічної реакції. Презентація, що відбулась у на Львівському форумі, не спричинила ажіотажу як з боку засобів масової інформації, так і не викликала читацького психозу. Слушно зауважив один із авторів «Digital Романтизму», Юрій Камаєв: «У воду впав чималий камінець - презентація альманаху найпотужнішого українського самвидаву у рамках Форуму видавців у культовій „Ляльці“, рівень текстів доволі високий - однак кругів по воді немає, жодного резонансу». То що ж відбулось насправді?.. Або - чого насправді не відбулось?
На меті (у деякому плані просвітницької) статті є не завуальоване бажання переконати читача, що нетівські автори - люди не заангажовані на манівці примхливої моди стилів та літературних напрямків, насамперед - це творчі пілігрими, що подорожують лабіринтами часу, вивершуючи разом свою власну «Одісею», або спільний
Звідки у нашу стрімку та багатозначну епоху Постмодерну така архаїчна назва «Романтизм» та ще й із
Власне, ідея «digital Романтизму» як назви альманаху має досить потужну основу задля того, аби перерости у відповідний стиль. І суть цього явища полягає не лише в особливостях мережевої літератури, але й у тому, що Постмодерн як продукт розпаду цілісного погляду на світ, руйнування суперсистем (світоглядних, філософських, літературних) на даному етапі наближається до так званої межі
Питання, на якому би хотілось би поставити особливий акцент, - це відповідність внутрішньої структури книги, тобто самих текстів, концепції назви «digital Романтизм». Звернімося безпосередньо до структури книги. Отже… то з чого ж мусимо починати?
А потрібно почати неодмінно з себе:
Долучитись анонімом до Божого чату,
Спілкуватися з небом.
Вірш Сергія Татчина «Автентичне» відкриває одноіменний розділ альманаху. Пропонуючи читачам «долучитись анонімом до Божого чату», автор немовби накреслює індивідуальну площину, в якій кожен із нас - це окремий світ, наповнений мріями, спогадами, болем, враженнями, почуттями, що утворюють персональне автентичне кожного, формуючи індивідуальне "Я". Починаючи завжди із себе, людина тільки тоді долучається до космосу, оскільки пізнаючи себе, вона здатна торкнутись Всесвіту. Розділ «Автентичне», що перегукується із поезією Татчина, є багатовимірним, оскільки пропонує осмислити не тільки
Тематично у кожному з розділів, яких альманах має одинадцять («Автентичне», «Орієнтальне», «Історичне», «Казкове», «Суб‘єктивне», «Ландшафтне», «Небесне», «Земне», «Фантастичне», «Візуальне», «Готичне») об‘єднані в єдиний текст прозові та поетичні твори. Такий досить своєрідний жанровий контраст дозволяє читачеві осягнути твори однієї тематики шляхом різних проекцій художнього моделювання.
Скажімо, досить цікавими для зіставлення є твори розділу «Орієнтальне»: оповідання Коки Черкаського «Читати Конфуція» та цикл поезій Максима Розумного «Буддизм у Києві».
Якщо ви сподіваєтесь познайомитись із
Паралель пізнавання життя, вірніше, інтуїтивне чуття присутності - характерна риса циклу Максима Розумного. Його «Буддизм у Києві» - це медитативні замальовки власних переживань, якогось напіввагомого стану, в якому приходить одкровення власного "я":
Самітнику,
Нікого не чекай.
Збери торби,
Чи, може, в тебе сакви?
Пручалося в тобі
Якесь воно.
На тому й світ.
На тому й калі, й сатва.
Присутність буддистської філософії у творі поета - це своєрідний стан душі, яка прагне усамітнення, тиші, спокою. Автор ніби запозичує елемент медитації, задля досягнення якнайповнішого розуміння як себе, так і навколишнього світу. Поет вибудовує власну міфічну реальність, на одній грані якої присутні язичницький Стрибог, «колізія хреста», «тантричні миші»… Власне, таке дещо суперечливе поєднання різних релігійних реалій можна сприйняти тільки
Розділ «Історичне» - це зібрання творів невеликих прозових форм. Представляє його «четвірка» авторів: Юрій Камаєв, Петро Семещук, Олесь Бережний, Володимир Вакуленко К. Те, що редакція винесла в окремий розділ історичну прозу - надзвичайно важлива обставина загалом для сучасної української літератури. І в даному сенсі мова йде не стільки про збереження канону Романтизму (історична проза була вагомою її часткою), скільки про внесок монументальності, певної
У „Небесному» зібрані твори, в яких ліричний струмінь переважає. Досить показовим у даному аспекті є „записки" Юрія Гаврилюка „Хронологін або передсмертя". Вся прозовість даного твору зводиться тільки до форми запису, оскільки, як на моє суб‘єктивне бачення, - це абсолютна поезія у прозі: „Чи ці, які крадуть годинники, є злодіями часу? Чи разом зі старим поламаним годинником викидаємо своє минуле? Чи ми?.. Чи час?.. Чи годинники?..(…) Ця вісь зачеплена своїми кінцями за народження й смерть, сперта на колисці й труні. Її довжина незмінна - змінюється лише пункт, в якому перебуваємо ми". Ось таке трохи фатальне трактування „Небесного" у творі пана Юрія - чи не іще одна, тільки дуже сучасна, інтерпретація вічного кола, або Сковородинської змії. Полоз, що тримає хвіст у власній пащі - символ безкінечного кільця, в якому не можливо пізнати ані початку, ані закінчення. Отже… ніщо не змінюється, або, як сказав автор „Хронологону.." - „змінюється лише пункт…"
Даний розділ є дещо своєрідний тематично, оскільки саме в ньому зібрані тексти, в яких тема неба (і всі пов‘язані з ним символи) є основним ідейним центром. У цих творах образ людини та образ господньої присутності дуже часто об‘єднані в одне ціле. Скажімо, як у творі пана Serg: коли усе змішане у життєвій коловерті („осінній Бог, хмари і повії").
Діалог із Богом у деяких творах переростає на полеміку з ним. Дуже помітне прагнення авторів наблизити Господа до власної, людської, сутності. Скажімо, цей струмінь відчутний у поемі Тетяни Мельник „Молитви для фосфоричних янголів". Постать Ісуса авторка подає у руслі апокрифічних писань - насамперед не як Бога, а як земного чоловіка. Коли сила любові духовної є невід‘ємною часткою любові тілесної - і саме у тому, на її переконання, полягає глибока таємниця світлого Воскресіння. Або, як у вірші Сергія Татчина „Вихідні": янголи, що прилітають до ліричного героя, стають чи не єдиними вірними його співбесідниками:
Прилітали два янголи рано в суботу,
Приносили пляшку з святою водою.
Ми посідали спиною до роботи,
І я їм розказав,
що хворію
тобою…
Завершуючи розмову про „Небесне", хотілося б зазначити і про закінчення даного розділу. У поезії Романа Кисельова „Жива вода" поєднує два світи: небесний та земний. Природа - ось головний ключ для гармонії: оскільки саме вона дає хліб, дає сіль і дає воду, без якої усе живе - це пустеля. Але у вірші Романа Кисельова - це не просто вода, а саме „жива", що сильніша навіть за смерть:
В лісі укрита листям, немов долонями,
Є прозора вода у кухлі холодному.
Бери пий.
Повертає нас із небес та на грішну землю: з усіма буденними проблемами, турботами, реаліями розділ „Земне". Тут вам і „Палац безробітніх" від Анастасії Шиманської, „Життя та сміття" в інтерпретації Олексія Тимошенка, розкішний вінок
Особливий акцент хотілось би поставити на творі, що стосується Шостої заповіді, вірніше - її інтерпретації у контексті сучасної суспільної ідеології. Це новела «Аборт» (автор Василь
Досить цінним матеріалом щодо новели є відгуки читачів. Рецензії на «Аборт» вдвічі перебільшують розміри самої новели, які редакція представила разом із твором. І у даному контексті формат «digital» виявився надзвичайно корисним - оскільки дискусія є не менш цікавою, аніж сам твір. Тема «аборту», яку пан Василь представив ніби як дуже конкретний випадок (злочину матері перед дитиною) варто сприймати як
У розділі «Ландшафтне» представлена картина у стилі «етно»: простуючи «Сільськими пейзажами» в інтерпретації
Тема подорожі - одна із основних у творчому доробку Антона Санченка (новела «Глобалізація (Since I met you baby)») Персонажі його творів - ніби древні пілігрими із Гомерівської «Одісеї», котрі, подорожуючи світом, перетинаючи кордони, моря, океани, основним пунктом своїх блукань по світу вважали землю, з якої вийшли. Навіть у розлогих описах екзотичних країн, звичаїв, людей, що трапляються на шляху персонажів, наскрізним образом постає Україна. Автор подає образ своєї землі не тільки з точки зору етнічних українців, а досить оригінально цю ідею крізь свідомість тих людей, що абсолютно нічого не знають про Україну: «То вас - п‘ятдесят мільйонів? Може, ти переплутав, може, п‘ять? - перепитує грек, маючи на увазі вже не турків, а нас, українців. Грек не вірить, бо вся Еллада - лише дев‘ять, і чотири з них - в Афінах. Всього лише 9 мільйонів - зате галасу!..»
Метаморфоза втрати, або цикл «Пам‘ятки України» Олега Коцарєва - цікаве ліричне полотно, в якому автор, застосовуючи прийом кольорових поляроїдів, закарбовує навколишнє сьогодення. Він творить свої образи із пороху траси
кожного дня народження
все менше лишається жити часу
і за якісь два тижні
вже парує курган осені
Розділ «Візуальне», перефразовуючи драматичний термін «театр одного актора», можна назвати сторінкою одного автора. Якщо ви хочете познайомитись не лише з текстами поета Вяцека Славіва, але й побачити його автопортрет на перфорованій біографії, виконаний за допомогою «MSWord 2003», варто завітати до «Візуального». Власне, проблема польотів у ліфті «Поствертикальним» напрямком тут також присутня - то ж
«Суб‘єктивне». Ідейним епіцентром даного розділу є авторське "Я": де кожен автор - це зодчий свого власного індивідуального світу:
Я більше не сплю вночі,
Мій почерк став трохи кращим,
Нервовішим і ближчим до дитинства,
Котрого вже нема в фотоальбомах.
Моє життя - великий спалах
Фотооб‘єктива.
Вірш Юлії
«Уламковість» картин, які у зовнішньому поєднання дещо несумісні, мають абсолютно інше вирішення, якщо їх роздивлятись з "середини". Скажімо, досить своєрідно вирішує конфлікт внутрішнє/зовнішнє, своє/чуже поетеса Вікторія Власенко:
й поміж. привидів.
темно-сині.
і старі. дошки. з цвяхами.
і старих. людей. і речі.
й апельсинові. цукерки.
Струмінь психоаналітичних досліджень можна простежити у творі Вікторії Левицької «Єва, Фройд, Ікар». Бажання ліричної героїні «сидіти на колії й книжку читати» схоже на експериментальність у власних бажаннях. Її зустріч із Фройдом - це не сеанс лікувальної терапії, а, власне, лише привід, аби зібрати у власній свідомості докупи уламки колишніх знайомств,
Прометей? Світовид? Вадим?
Як же звався твій перший потяг?
В сенсі - поїзд, а не любов.
По вагону гуляє протіг.
Пане Фройде, бувай здоров!
Маємо у даному розділі досить неординарні зразки філософської лірики. Цікавими для порівняння є твори, що написані від імені сильної та слабкої статі. Вірш Зоськи Радченко «Жіноча суть» - це зразок вишуканого, інтелектуального письма. Застосовуючи принцип палімпсесту, поетка ніби переписує текст Ф.Кафки «Перетворення» на новий стиль за власним, суто індивідуальним сприйняттям. Алюзійність образів та самої «павукової» теми - це виключно формальний прийом, що дозволяє побачити добре відомі картини у дещо новому ракурсі. Згідно з філософією даного вірша, «жіноча суть» - це насамперед дзеркальне відображення суті самого чоловіка: «Це дико, вбого й це жіноча суть: // Приймать умови
Чималий внесок до суб‘єктивного зробили і такі автрри, як: Олександр Васецький («Любов - це вітряки»), Макс Сторожук («Наче відлуння»), Оксана Куценко («Фрідоманія»), Жанна Левицька («Забудь, або думки з присмаком кориці»), Максим Колиба («Забудь. Живи»), Віка Литвинова («Холодний вітер»). Присутній у даному розділі досить неординарний зразок
Тобі маркітно?
У серці темно?
Стовчи в макітрі
Печалі зерна,
Як мак на струдел
Кухарка вміла…
Заглянь у груди:
На чорнім - біле!
Познайомившись із «Казковим», шановні читачі переконаються, що виданням «Снігової королеви» займаються не лише такі мерти видавничої справи, як Іван Малкович, але й редакційний колектив ГАКу. Власне, у тому й полягає різниця: метри видають класиків, а digitalромантики - молодих, невідомих, однак оригінальних (хоча в оригінальності класиків ніхто також не сумнівається). Отже, сучасні версії класичних казок можна прочитати у циклі оповідань Михайла Зіпунова «Чорні казки для білявки». Специфіка цих творів полягає у тому, що казочки пасують для тих діток, що вже досягли повнолітнього віку. Оскільки зрозуміти психологічний портрет тридцятип‘ятирічної королеви, життя якої проминає у вічних пошуках принца, погодьтеся, завдання не з легких: «Холодний душ двічі на день, купання в ополонці, босоніж по снігу при
Образ Снігової Королеви виявився дуже плідним на авторські інтерпретації і для розділу «Фантастичне». Прочитавши «Поляроїди» від Олексія Спейсера Кацая, шановний читач матиме вербальний портрет не лише королівни, але й її улюбленця, який у тексті автора постає у триєдиному образі:
Кай Іхтіандрович Грей
Має очі старечі,
Очі, знудьговані дуже
За власним обличчям.
Айсберги байдуже чавлять скоцюрблені плечі.
Вітер над вічністю рухає хмари кубічні.
Розділ «Готичне», що завершує «Digital Романтизм», виконаний у найкращих традиціях класика готики, Едгара По. Тут вам і горор в оголеному вигляді «Коли почне холонути твій труп» від Вікторії Левицької, синтез божевілля «Сміття» у виконання Юлії
Перефразовуючи цитату з новели Мар‘яни Максим‘як, мушу зауважити, що й справді - «завтра може бути значно більше»: авторів, походженням з Інтернету, книг, формату «digital», творів у стилі Романтизм. Але, панове, як сказав Андрійко Зланіч «аби людина була хороша…», а читач - людина розумна - абищо читати не буде. Чи не так?..