Андрій Содомора / про Львів, «тихість» і слух

Тож його творчий вечір у концертному залі Львівської філармонії не потребував особливої причини: ювілею чи уродин. Та все ж до можливості приємної розмови з письменником додався ще й поважний привід – презентація нової книжки “Сльози речей”, яку видала Літературна агенція “Піраміда” у серії “Приватна колекція”. Послухати Андрія Содомору, його твори, поставити йому питання чи просто привітати з виходом нової книжки зібрався повний партер Львівської філармонії.


Розповідаючи про всі фібри книжкової душі “Сліз речей”, Андрій Содомора заледве не у кожній фразі цитував когось із великих, вправно переходячи від античних мислителів до середньовічних науковців, від Франка і Шевченка до Верлена і Рембо, при цьому не забуваючи про Вергілія, книжку перекладів з якого незабаром презентуватиме у видавництві “Літопис”. Саме у Вергілія автор запозичив рядок для назви своєї книжки “Сльози речей”. “Важливе значення для людини мають речі, – зауважив Андрій Содомора. – Наш стан, настрій, атмосфера тримаються на їх вузькій канві. Без них ми б не змогли нічого згадати, виснувати свою нитку настрою. Речі необхідні як клавіатура на фортепіано”.

Якби не ця поетична формула “Сліз речей”, винайдена в античності, то книжка, за словами автора, називалася б “Стежка до тиші”, бо написана вона саме про “тихість”. Хоча, зважаючи на її глибину і багатоплановість, книжка, за словами Василя Габора, – це і своєрідний “філософський путівник Львова”, і збірка настрою, і колекція спогадів. Її наскрізь пронизує тема часу. Зрештою, як каже Андрій Содомора, “не існує жодного твору, який так чи інакше не стосувався б часу”. Настроєві образки, як автор сам називає свої твори, поєдналися в одну повноцінну картину Львова, його мелодій, кольорів, відтінків – у книгу “Сльози речей, у якій мова про сприйняття світу, про місто та село про те, як світ сприймається на слух.

- Слух – пряма дорога до серця, – розповів Андрій Содомора. – Львів і я, та й інші, мабуть, сприймають перш за все за звуком. Коли був малим, мій батько їздив на фірі до Львова сорок кілометрів і брав мене з собою. Тож перший львівський звук, який пам’ятаю, – торохтіння коліс по бруківці. Це був певнийзнак того, що ми вже в’їхали до Львова.

Високий Замок



Фото автора

На фото: Андрій Содомора: “Люблю міркувати над тим, що не має назви”.