/ «Художня література набагато цікавіша за політичну»
Власне саме у нашій розмові автор сценарію до популярного серіалу «День народження Буржуя» публічно заявив про свій вихід із партії «Союз Лівих Сил», до лав якої донедавна належав. «Переключившись» виключно на творчу діяльність, Рогоза презентував на Форумі видавців нову книгу – «Маленька Ліза» (російсько-український літературний проект видавництв «Олма Медіа Груп» і «Планета Книг»). Інтрига новинки – як дівчинка-підліток пов’язана із жорстокими вбивствами п’ятьох дорослих?.. Ця розмова з Юрієм Рогозою – про літературу, кіно та політику.
«Можливо, зроблю щось, сильніше за «Буржуя»
– Пане Юрію, попри активну літературно-кінематографічну діяльність, у пересічного українця ви досі асоціюєтеся здебільшого з «Буржуєм»...
– Прикро... Як Артуру Конан Дойлу було прикро визнавати, що він – автор одного «Шерлока Холмса і доктора Ватсона». Хоча насправді написав масу творів. Мені, наприклад, припали до душі його піратські історії. Але ж про них ніхто не згадує. Усі екранізовують тільки «Холмса»... Щодо мене, то ще маю час. Можливо, зроблю щось, що стане сильнішим за «Буржуя». А можливо, й не зроблю... Нині моя мета – стати таким же відомим прозаїком, як я став знаним сценаристом. От і пишу – уже вийшли книги «Маленька Ліза» та «Музика для багатих». У роботі – твір «Провінційна Аделаїда».
– Самі вважаєте «День народження Буржуя» своїм найкращим твором?
– Як на мене, найкращий – останній серіал «Дурдом». З професійної точки зору – це могутній проект. Але ж «Буржуй» полюбився людям. А люди – завжди праві.
– Ви писали сценарії як для українського, так і для російського телебачення. У чому принципова різниця у роботі на «наших» та «їхніх»?
– В останні роки багато часу проводив у Москві. Жив там. І тільки недавно повернувся у Київ – зрозумів, що хочу, щоб моя маленька дочка пішла у перший клас української школи. Повертаючись до запитання, важко провести порівняння. Адже ніколи не працював суто на українське телебачення. Це були спільні українсько-російські проекти. І «Буржуй» – серед них: його знімали канали «1+1» та НТВ.
Київ заполонили знімальні групи. Росіяни полюбляють знімати у нашій столиці, яка, на відміну від Москви, – більш затишна, галантна... Наша батьківщина упродовж майже чотирьохсот років була позбавлена державності, через що втратила деякі державні інстинкти. Один із них – створювати і підтримувати мистецтво. Не думайте, що Росія – така вже безпроблемна країна. Там за сто кілометрів від Москви, трапляється, електрики немає... Але ж росіяни видають книжки, знімають кіно... Створили Фонд підтримки патріотичного кінематографа – знімають фільми про Чечню, кавказьких шпигунів... А в нас ніхто не допомагає ані видавцям, ані кінематографістам. Україна – багата держава і могла б дозволити собі створювати власний продукт – для власного глядача.
«Політичні книги добре оплачуються»
– Скандальні сторінки у вашій творчій біографії – книга «Вбити Юлю» (2006 р.), у якій ви як автор зачаровані цієї жінкою-політиком, та книга «Вбити Юлю-2» (2007 р.), де гостро розбиваєте лінію Юлії Тимошенко. Минув час... Досі наполягатимете, що ці видання були щирим покликом душі, а не політичним замовленням? Чи все ж зізнаєтеся, що спокусилися на фінансову винагороду?
– Я, як і більшість українців, є ідеалістом. Мені хочеться бачити світло, у щось вірити. Довгий час Юлія Тимошенко була для мене світочем. Книгу «Вбити Юлю» писав зі щирою душею. Як згодом і «Вбити Юлю-2». Наші політики живуть на іншій планеті – у сенсі грошей. Їхні запити – зовсім інші. Вони живуть не такими, як прості українці, цінами та розцінками. І ніколи не зрозуміють нас із вами. Та вони з’їдять нас живцем, аби лише не розстатися із цими грошима... Наблизившись до української влади, зрозумів, що не хочу мати з політикою нічого спільного. І це теж було щире рішення. На останні вибори я не ходив. Тимошенко побачив занадто зблизька, а Янукович і його команда мене ніколи не цікавили.
– Не цікавили, кажете... Але ж «викривальна» книга «Вбити Юлю-2» зіграла на руку саме команді Януковича. Партія регіонів роздавала цю книжку виборцям зі своїх агітаційних наметів...
– Та не так уже й зіграла ця книжка на руку команді Януковича. Можливо, партія й закупила книги. Януковичу було вигідно показати, що Юля – погана. Я ж просто прийшов до видавництва, запропонував ідею написання «Вбити Юлю-2», запитав, чи мені заплатять стільки-то і стільки-то. Мені сказали, що заплатять.
– Пригадую, тоді, у 2006-2007 роках, ви розповідали, що за «Вбити Юлю» отримали 1200 гривень гонорару...
– Я брехав... Звісно, отримав більший гонорар. Бо ж хіба на 1200 гривень можна жити?..
– А за «Вбити Юлю-2» заробили, мабуть, у рази більше...
– Суми зараз не пригадаю. Але це були пристойні гроші. Політичні книги добре оплачуються.
– Після своїх політичних літературних проб нажили ворогів у нашому політикумі?
– Мабуть, нажив. Але я про них не думаю. Мене ж не намагалися вбити. Принаймні я цього не помітив. На мене не було нападів чи тиску. Від часів Кучми й донині жодного разу не стикнувся з цензурою.
«Поголився налисо –
і зрозумів,
що таким я і є»
– Відхрещуєтеся від політики, але після вашого членства у партії «Батьківщина» ви кардинально змінили політичні орієнтири – вступили до лав партії «Союз Лівих Сил» і були її активним членом...
– Це була моя остання спроба знайти у політиці соціальну справедливість. Та і ця спроба закінчилася нічим. Рештки мого ідеалізму щодо політики вичерпалися. Знову переконався, що усі політики – однакові. На власні очі бачив, як на вечірках вони сидять за одним столом і п’ють горілку, а в телевізорі – чубляться...
– А коли ви покинули СЛС? Готуючись до інтерв’ю з вами, бачила на першій сторінці партійного сайту ваші виступи...
– (Задумався. – Г. Г.). Я просто зателефонував Василю Волзі і сказав, що більше не займатимуся справами його партії. Було це кілька місяців тому... Не вважаю СЛС партією, до якої належу.
– Ці слова можна розцінювати як ваш офіційний вихід із партії...
– Може, й так... Василь Волга зараз же – чиновник. Працює у команді президента Віктора Януковича (віднедавна В. Волга – голова Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг. – Г. Г.).
– Нинішня політична ситуація в Україні не надихає на написання чергових політичних книг?
– Та про що писати? Не хочу. Пишу художню літературу. І мені хочеться, щоб люди читали її. Знайшов своє місце у житті. Власне я його і не втрачав.
– Гонорарів за художню літературу вам вистачає?
– Нічого іншого не роблю – лише пишу. Вистачає – живу ж. Але вистачає мені на людські, а не на надлюдські потреби. Мені приємніше бути людиною серед людей, аніж покидьком серед покидьків.
– Книга «Вбити Юлю» вийшла феноменальним для українського книжкового ринку тиражем – 800 тисяч примірників. Коли художні твори українських письменників наблизяться до таких накладів?
– Сподіваюся, через рік-півтора мої книги досягнуть таких тиражів. Мали б досягнути, бо художня література – набагато цікавіша за політичну.
– А який стартовий тираж «Маленької Лізи»?
– Здається, 10 тисяч примірників.
– Наостанок, з вашого дозволу, – про особисте. Побутує думка, що лисі чоловіки – особливо сексуальні...
– Моя дружина теж так вважає. Їй подобається моя лисина. Хоча насправді у мене волосся росте нормально – щодня повністю голю голову. Почав робити це шість років тому. Тоді у моєму житті був період, коли мусив відчути себе рішучим. Поголився налисо, поглянув на себе у дзеркало – і зрозумів, що таким я і є.
– Чим займається ваша дружина?
– До зустрічі зі мною Світлана працювала монтажером на Кіностудії ім. О. Довженка. Відколи ми разом, дружина не працює – займається маленькою. До речі, мою семирічну дочку звуть також Світланою. Щоб не плутатись (сміється. – Г. Г.).
Довідка «ВЗ»
Юрій Рогоза народився 2 травня 1962 р. у Києві. Закінчив Київський інститут іноземних мов. Володіє англійською і французькою. Писав пісні для естрадних виконавців. Автор мюзиклів «Зойкіна квартира», «Любов – книга золота», «Собор Паризької Богоматері», «Створення світу». Автор сценаріїв до художніх фільмів «Амерікен бой», «Репортаж», «Викуп», а також до телевізійних серіалів «День народження Буржуя», «Тринадцятий поверх», «Любов.ru», «Клоунів не вбивають», «Дурдом»… Був членом партії «Батьківщина» та партії «Союз Лівих Сил», а також – радником прем’єр-міністра України Юлії Тимошенко. Останнім часом «переключився» на художню літературу.
Фото автора.