Арслана(Лідія) Буцька (Буцкая) / ПРО СУЧАСНЕ УКРАЇНСЬКЕ КОЗАЦТВО

Сьогодні ми багато згадуємо про героїчні часи козацтва та покладаємо великі надії на його відродження, сподіваючись, що саме воно врятує сьогоднішню Україну, її державність та незалежність. Козацтво для нас – це символ усього самого найгероїчнішого, найсвітлішого, що було в історї України. Це - символ України.

Козак – це Герой, Лицар, Кшатрій, метою життя якого є встановлення справедивості та щастя і спокою для його Батьківщини... Він ладен віддати своє власне життя і долю за долю та процвітання України.

У колективній свідомості кожного народу живуть та розвиваються власні образи, їх називають архетипами або міфами. Завдяки їм народ ідентифікує себе, свою роль в розвитку планети, відчуває свою особливість...

На сьогодні козацтво – це один із найближчих, найсвятіших, найгероїчніших українських міфів.

Я сама козачка. Мало того – українська шляхтянка. Знаю свій родовід від 1200 року. Мій дід, генерал авіації, бойовий льотчик-винищувач, вчитель чотирижди Героя Радянського Союзу льотчика-винищувача Івана Кожедуба, родом із кубанської козачої станиці, був головним писарем Кубанського Козачого війська. А на честь моїх пращурів було названо першу Запорозьку Січ – Буцько-Томаківську.

Героїзм, принципи честі і справедивості, служіння Батьківщині і людям, безсрібництва лежали в основі виховання дітей у нашій родині. Саме вони сьогодні роблять для мене тему сучасного козацтва та його ролі в становленні сучасного українського соціуму найболючишими.

****

Сьогодні в Україні понад 60 козацтв.

Всі вони називаються або Міжнародними комітетами, або Всеукраїнськими Козацтвами, а їхні керівники обов’язково є Верховними Отаманами Козацтва Запорозького, Київського, всієї України, Світового козацтва тощо.

При цьому, окрім отих гучних звань та вручення один одному премій і медалей, невідомо за які заслуги перед Україною, ці козацтва іще дуже непогано вміють бити себе кулаками в груди, розказуючи про вірність Україні, пити горілку в непомірній кількості, закусувати та співати давніх українських пісень... Деякі найкращі представники цих громадських військових угруповань володіють бойовими мистецтвами, вибривають оселедці та, невідомо з якої причини, називають себе характерниками, часто навіть не розуміючи значення цього слова та не відаючи історичних основ виникнення й існування характерного козацтва...

Коли до когось із цих ”великих чинів козацьких ” звертаєшся по допомогу або за підтримкою в тих самих галузях, які, як відомо, повинні бути в реєстрі справжніх козачих справ, стикаєшся з тим, що вони або готуються до чергового свого ювілею, або вирішують інші особисті справи, зазвичай на користь власній кишені, і тому не мають змоги, часу та натхнення на вирішення питань безпритульних дітей, або відродження героїчної ідеології Великої України...

Якщо придивитися до таких горе-отаманів ближче, розумієш, що за псевдокозацтвом маскуються звичайні собі бізнесмени, шинкарі, торговці, бізнес яких тримається на торгівлі, а краще сказати, спекуляції українською історією, символікою та традиціями... Як вони ставляться до жінок можна зрозуміти із тих слів, якими мені відповів верховний отаман козацтва Запорозького, Київського та всієї України, генерал козацтва Дмитро Сагайдак: „У нас Берегинь багато, але вище куреня вони не підіймаються...”. Що саме він мав на увазі, чи те, що жінки ні на що не здатні, чи те, що шлях до розвитку для них у козацькій державі є закритим назавжди, чи іще щось, спробуйте здогатись самі... І не відав пан, що не жінок він образив своїм недолугим висловом, а богиню, адже Берегиня - то є одна з найперших богинь у нашому слов’янському пантеоні богів – покровителька землі української та, зокрема, воїнів.

Особисто для мене ці слова свідчили про глибинну неповагу цього генерала до жінок взагалі і до Берегині зокрема. А я ж тільки-но запропонувала йому ознайомитись із проектами відродження героїки сучасної України та допомогти у справі подолання проблеми безпритульних дітей. І таке отримала... Звісно, генералам козацтва не до нас, їм медалі на свої чергові ювілеї штампувати потрібно...

Звісно, є інші поодинокі особистості, які справді розвивають, бережуть, вивчають, виховують, створюють, але вони рідко величають себе тими гучними отаманськими званнями, саме їм звичайно притаманна і совість, і відчуття гідності, честі лицарської. Але їх зазвичай дуже мало для того, щоб змінити щось у цій країні.

Хотілося б, щоб саме вони, справжні лицарі-козаки, становили основу майбутньої козачої держави, назва якої Третій Гетьманат...

Сподіваюся, що так і станеться ...

Що вони народжуються... Повертаються... Ростуть... Мужніють...

Хочеться в це вірити!

А поки що, після чергового спілкування з певними представниками сучасного українського отаманства, народився „Клич Берегині”.

Можливо почують...

Задумаються...

Відгукнуться...

Це, насправді, текст майбутньої пісні, до якої іще треба написати музику...

Сподіваюся, що ця пісня швидко знайде свого композитора та виконавця серед небайдужих українців...