Віталій Білоножко / Віталій Білоножко відбив дружину в моряка (інтерв`ю із зоряним дуетом)
У кабінеті Віталія Білоножка, 53 роки, що в палаці культури заводу «Більшовик», сидить русявий чоловік у світлій сорочці.
- Наш із дружиною Світланою старший син Георгій, — представляє Віталій. — Він директор нашого фестивалю родинної творчості «Мелодія двох сердець». 
Каже, в грудні на фестиваль пообіцяв приїхати співак Муслім Магомаєв із дружиною Тамарою Синявською.
- Хоч і скаржився: «Виталий, я так устал! Мне уже ничего не надо в этой жизни. Я теперь сижу в своей усадьбе». У нього є будинки в Підмосков’ї та Азербайджані, — розповідає Білоножко. — Він дружив із покійним президентом Азербайджану Гейдаром Алієвим.
Син Білоножка дивиться на годинник.
- Я пішов. Мені ще треба в банк заїхати, — каже він. Цілує батька і виходить із кімнати.
- Це правда, що вас зі Світланою посватав актор Іван Гаврилюк? — питаю у Віталія.
- Ми разом служили в армії, в ансамблі Київського військового округу, — згадує співак. — Товариш каже: «Є хороша дівчина в театрі оперети, поїхали». Це була Світлана. Провів її додому, поцілував. Через місяць попросив Ваню: «Давай перевіримо Світлану. Якщо вона любить мене — з тобою не піде». Запросив обох до ресторану, а сам вийшов. Сказав, що живіт болить, і тихцем підглядав за ними.
Заходить дружина Віталія Світлана Білоножко, 51 рік.
- Проти Івана жодна жінка не могли встояти, — зазначає. — Розповідав потім: «Я до Свєти й так, і так. А вона про Віталіка розпитує». Коли ми почали зустрічатися, решта хлопців одразу відпали.
Жінка бере чоловіка за руку, дивиться йому в очі.
- Бо я їх повиганяв, — уточнює він. — Особливо того
Батькам Білоножка не сподобалося, що Світлана — артистка. Сестра Віталія Маруся працює медсестрою, брат В’ячеслав — стоматолог. Старший брат Анатолій, льотчик, у 30 років загинув під час випробування літака.
- Якось приїхали до моїх батьків, — переводить жінка розмову. — Ще був живий мій дідусь, мав 86 років. Наливав собі стакан самогону, брав величезну гірку перчину. Випивав, умочував перчину в сіль, борщ і з’їдав. Віталій теж схопив перець — і до рота.
- Він питає мене: «Ну як, зятьок?» — корчить гримасу Білоножко. — Я белькочу: «Нічого стлашного». Буква "р" геть випала.
Молодший Євген працює менеджером у страховій компанії, не одружений. У Георгія дружина — співачка, підростає
- Коли Жора вчився в інституті, до нас прийшли свати. Кажуть: «Або нехай одружується з Мариною, або робіть щось», — розповідає Віталій. — Посваталися, відгуляли весілля в
- Мариночка закінчила балетну школу, — розказує Світлана. — Зараз працює
Віталій витягає з пачки на столі цигарку «Мальборо», виходить у коридор.
- Коли я мала народити Жору, Віталік у міністерстві культури вибив однокімнатну квартиру на Лівому березі, — згадує жінка. — Ми називали її табакеркою: кімната — дев’ять метрів, кухня — три.
Віталій повертається, сідає за стіл.
- Перед цим наймали кімнату в двірника, — гмикає. — Він був хлопець простий. Приходив додому, брав жінку за глотку, засовував голову в унітаз, зливав воду і вимагав трьошку. Якось прибігаю додому, а Свєта — вся в червоних плямах. Вона тоді була на восьмому місяці вагітності. Каже: «Там Вася Галю топить». Відкриваю туалет, а він тримає її голову в унітазі й чекає, доки вода в бачок знову натече. Я його трошки об стінку бемкнув. Жінка заскочила до кухні, схопила сковорідку і давай мене бити. Кричить: «Не лізь, він мене 15 років топить, ще не втопив». Наступного дня ми з’їхали в гуртожиток.
- Ви живете в заміському будинку, маєте господарство?
- У мене 12 видів голубів, 15 — фазанів, — хвалиться Білоножко. — Є павичі. У період залицянь ґвалт стоїть на все подвір’я. Сусіди думають, що в нас живуть мавпи. Маємо двох вівчарок. Чара народила десятеро цуценят. Дев’ятьох роздали, а потворного Бакса залишили. Якось вітер відкрив двері в павільйон із голубами. Уранці виходжу — весь двір устелений пір’ям і лежать 30 тушок.
Світлана дивиться на годинник, припудрюється. Білоножко одягає піджак. Біля дверей каже, що друзі називають його Сенбернаром.
- Із гулянок усіх розвожу по домах, — пояснює. — Тягнув одного товариша з ресторану «Лейпциг» до Андріївського узвозу, кілограмів 150. Наступного ранку він каже: «Боюсь, не поглумился ли надо мной Билоножко?». Він десь вимазався в собаче лайно. Кажу: «Скотина, п’ятий день не можу співати, м’язи болять, дихати не можу».
Вікторія Майстренко, «Газета