Гриця Ерде / Гриця Ерде: сучасні художники - худоба

Хто така Гриця Ерде? Якщо ви й чули це ім`я, то, скоріше за все, завдяки закриттю виставки у мегакультурному центрі Дрогобичі. Заступнику дрогобицького мера не до душі прийшлась робота «Чотиригруда Діва Марія», яка буцімто зачіпає релігійні цінності добропорядної грекокатолицької громади. Але наразі нас не цікавить обсмоктування питання культурного рівня в українській провінції. Поговорімо із Грицею Ерде.

АЖ 5 запитань

АЖ: Хто ви? 

- Бусінка!

АЖ: Що вас хвилює, якщо щось хвилює?

- Хм. Відсутність води у Львові. Ну може, ще стан медичного обслуговування в Україні. І дороги. Але це швидше те, що, можливо, незручно. Але воно не дуже хвилює… Тому навіть не знаю…

АЖ: Що з українською культурою не так, якщо щось не так?

- Дешева, значною мірою перебуває у вже не андеґраунді, але ще не там, де треба. Ну в общем, можу сказати, шо з нею шось не так, але це не тому, шо вона українська. Треба ж бути чимось не задоволеним, щоб бачити можливість розвитку.

АЖ: Ви прийшли у цей світ з…

- В прямому чи переносному змісті?) Я не пам`ятаю. То тре мами питати. Можу лише роздумувати на цю тему і романтизувати: з очима, з руками, з любов`ю, з вірою, з надією, з живота, з-під рук медичних рукавиць…

АЖ: Кому потрібно те, що ви робите?

- Не знаю, вони самі скоро прийдуть, і тоді я знатиму їх поіменно або в лице) Ну, людям. Думаю, тваринкам то ні до чого

інтелігентна антиестетка

АЖ: «В цей період працюю в напрямку інтелігентної антиестетики» — таке можна вичитати у довідці про тебе. Що таке інтелігентна антиестетика у Гриці Ерде, чим вона особлива, звідки її коріння?

- Це коли одну з моїх жінок («неестетичних»), якусь фотосерію абощо купить нівібацца інтелігент або багатій, або на кіно будуть ходити інтелігенти, які їх зашарять і полюблять, тобто зрозуміють щось таке для себе, на що б ніколи не погодились. Не будуть це купляти (дивитись) скажімо тому, що тільки ще хтось зі знайомих так робить. А відкинуть солодке естетизування, яке вішали на стіни до того. Це утопія. Думаю, такого не буде. Але… Нічого нового. Людям завжди подобалось щось «бридке». Я хочу сказати, що те, що я роблю, не є бридке. І хочу, щоб це зрозуміли люди, яким все ще бридко. (Замість бридко можна вживати неприємно, огидно, відвертає…)

АЖ: Тобто байдуже хто купить — як інтелігент, так і багатій? Головне, аби купили, захавали?

- Ні. Мені взагалі байдужим є сам факт купівлі-продажу цього. Я хочу, шоб вони погодились, шо таке тіло є нормальним, а не вигаданим і бридким. Щоб воно їм подобалось і вони хотіли це купити. Я знаю безліч людей мого віку, старших, значно старших, які б повісили це у себе вдома. Але вони цього не куплять. Бо це не пейзаж. Мої картини не солодкі.

Не суть в тому, шоб захавали, я не шукаю таким чином самоствердження. Я просто ХОЧУ. Хочу, щоб вони купляли не тільки пейзажі і все таке.

АЖ: Ти кажеш: «це утопія». Що саме утопія? Солодке естетизування? Естетика — наука про солодке? А естетичне, виходить, — це загальноприйняте?

- Утопія — ідея. Я працюю, думаючи, що це гарно. Але що це не «солодке естетизування». Так, естетика і естетично — це нормально і загально прийнято. Ідея, щоб мій викладач з теорії дизайну купив мою роботу, є утопічною. Але вона класна, ця ідея.

АЖ: Тобто бридке — протилежне нормальному. І навпаки. Суть твого «інтелігентного антиестетизму» в прийнятті досі бридкого за норму?

Тобто щоб викладач, який, на твій погляд, мислить штампами, купив картину, яка, за його ж поняттями, бридка?

- Не те, щоб за норму, ні. Хочу, щоб перестало бути бридким. Я ж не кишки навиворіт малюю. Я пропоную не модельне тіло своїх жінок. Хочу, шоб його любили і воно збуджувало. Хочу, щоб бац — і все помінялось і мій викладач зрозумів, що його дружина схожа більше на мою «єву», ніж на модельку якусь. І шоб це його не засмутило, а потішило. Дуже складно. Тут межа між «хочу» і «уявляю». І «планую». Уяви-но собі, що я їду у маршрутці, і сидить тьотя 100 кг живова вєса. Чиясь жінка, скажімо. І мама. Мені вона подобається, і я це усвідомлюю. Вона класна. Але я знаю, шо вона груба і страшна, і мої подруги, які зі мною їдуть, якшо їх спитати, скривляться. Я зовсім не пропагую жир на всей землє. Я просто всі тіла люблю.

АЖ: Що тут нового? Все сучасне мистецтво ринулось до неестетичного вже давненько, любить дітей в крові, непривабливих жінок, щиру порнографію. Що нового в твоїх роботах? Адже твої роботи змогли епатувати тільки дрогобичан…

- Та ж і кажу, що нічого нового. просто я не малюю кров і кишки, і гавно, і все одно кажуть, ніби це бридко. Я НЕ КАЖУ, що я роблю шось нове.

Не скажи. Там ситуація не в моїх роботах взагалі, а в трохи іншому. А щодо епатування, то, по-перше, це не ціль, а по-друге, мало хто прийде і скаже в очі. Я не їхала епатувати Дрогобич. В мене була інша ціль.

АЖ: Тоді згодься, немає суті й в декларуванні якогось напряму. Чи я помиляюсь?

- Щодо декларування напряму — це не напрям у світовому мистецтві. Це напрям того, шо я зараз роблю. Наприклад, збираю полуниці.

АЖ: Надіюсь, що ти вдячна Дрогобичу за піар — завдяки селюкам тебе показували по телеканалах і про тебе писали в жовтих газетах. Адже ані в Києві, ані у Львові такого резонансу твоя виставка не отримала.

- Дрогобичани підняли кіпіш. А ще багато людей просто кривляться і йдуть, або пишуть гадості на сайтах. Такі жінки Не Подобаються. І люди будуть говорити це доти, доки існуватиме «Все сучасне мистецтво ринулось до неестетичного вже давненько, любить дітей в крові, непривабливих жінок, щиру порнографію.»

Я не їжджу епатувати. Я їжджу питатись. Це провокація, якшо хочеш. Але це не претензія.

Подяки? Ти сама сказала — жовта преса і теде. Це весело. І я не надаю цьому такого значення, як ти думаєш.

АЖ: Добре, тож як відреагувала публіка на твою виставку в Києві і інших містах, у тому ж рідному Львові? Ти змогла когось іще спровокувати на щось чотирма цицьками у Діви Марії?

- У Львові був мистецтвознавець з Палацу Мистецтв і 15 хвилин говорив, що всі сучасні художники худоба і шо в Академії не вчать техніки. Ще казав, що я не Рембрандт і не Шаґал, і непонятно, шо Р. і Ш. мають спільного, і при чом тут я. 

АЖ: «Самки та яйцекладки…» — лакмусовий папірець суспільства,«читаємо на сайті Свиноферми, проекту, до якого ти маєш прямий стосунок. І що ж показав нам цей папірець? Якісь діагнози нашому суспільству вже готові?

- Галю, що ти робиш в українській культурі? твоя відповідь буде діагнозом.

АЖ: В українській культурі я роблю сайт про не завжди українську культуру. Який діагноз?

- Кожна реакція є діагнозом. Я не про те. 

поговорили

АЖ: Ти автор цієї назви — «Самки та яйцекладки», — яка ні грама не відображає вже заявлених тобою концепцій?

- Це нормальне питання?

АЖ: Все ж це питання)

- Я бачу.

АЖ: Окей, тоді яким чином ця назва відображає концепцію виставки?

- Лівим заднім.

«педофілія це якось не дуже»

АЖ: Зрозуміло… А на кого з сучасних художників ти орієнтуєшся? Хто тебе надихає? З кого ти черпаєш знання?

- Не орієнтуюсь, бо це для чого? Надихають в більшості японці. В них чудесні інсталяції. І фото. Фото і натурники. Люди, згрубша. Я дивлюсь на натовп.

АЖ: А тебе особисто щось може в мистецтві шокувати? Викликати обурення? Що можеш назвати гидким?

- Ні. Боже, Жеріко малював трупів, Леонардо малював з трупів, тепер їх фотографують. Яка різниця… Тісачу піцот років малювалися грубі баби, сцени насиллля, відрубані голови.. Що тут може шокувати…

АЖ: А, наприклад, педофілія, яка собі чільним каменем лежить в контемпорарі арті, теж не викликає огиди?

- Мені подобаються зображення дітей в контемпорарі. Педофілія в принципі це якось не дуже, але я не бачила нічого прямого, щоб вказувало. діти такі, діти сякі. це очевидно, швидше на інтуїтивному рівні. Діти це гарно. прямої педофілії в арті я не бачила.

АЖ: Ну, взагалі-то весь бейбі-арт змішує педофілію з дитячою сексуальністю. Той же все ще актуальний Тревор Браун… неважливо… Хоч щось в тебе викликає огиду, чи ти бачиш прекрасним все?

- В мене не викликає огиду, але це не означає, шо я бачу прекрасним все.

про творчість

АЖ: Що ти вважаєш повнокровнішим — свою поезію чи свій живопис? Плюс ти згадувала про своє кіно.

- Це три площини. Просто три площини. По насиченості воно однакове, але я певна, що це треба показувати разом. Для мене все це pівноцінне.

АЖ: Звідки взялась твоя любов до мистецтва? З чого все почалось?

- Це любов до того, що можеш сам створити. Це дуже приємно. А взялась… Просто почала малювати людей. Таке не відслідковується.

АЖ: Ти навчаєшся?

- Давай не переходити до загальних питань, а? 

АЖ: ))Тоді останнє)) Куди поїдуть зі Львова твої Самки? Чого чекати від тебе згодом? І чи не плануєш потішити своїм артом в найближчому майбутньому милих дрогобичан?

- 16 червня ми їдем в Тернопіль. Після Самок кіно і акція на честь Іді Седвік. Милих Дрогобичан я потішу на фестивалі Шульца. Акцією. Не картинами.

АЖ: Дякую за милу розмову!

- Дякую тобі за чудесні запитання.

На таке понтовикривальне інтерв`ю АЖ навіть не надіялось. Що ж до концепції виставки, якої ми так і не почули, то тут ви можете ознайомитись із прес-релізним варіантом: «жінці в українській культурі пропонується бути самкою, доповнивши свою основну дітородну (яйцекладну) функцію небагатьма доступними опціями: спокусниці та грішниці (ЄВА), жертви (КАТЕРИНА), матері-виховательки, здатної на самопожертву (БОГОМАТІР), берегині духовних цінностей (МАРУСЯ ЧУРАЙ)» і т.д.

Цікаво, хто би розпізнав десь Марусю Чурай, Катерину та інших, якби не авторські підписи? Хто би вгледів тут «пропозицію побути самкою» і далі за текстом?

Розмову вела Галина Карпа, AZH