/ Історія авіації як театр націй в романі „Капелюх Сікорського”

 

В основи жодної іншої галузі науково-технічного прогресу не вкладено стільки українського інтелекту, як у повітроплавання. Микола Кибальчич і академік Валентин Глушко були теоретиками реактивного двигуна, Борис Луцький – розробником найпрогресивніших на початку двадцятого століття моделей німецьких літаків, Сергій Корольов – творцем перших космічних ракет, за розрахунками Юрія Кондратюка американці літали на Місяць, а Ігор Сікорський у США вперше в світовій практиці налагодив серійний випуск гелікоптерів.

Саме творцю гелікоптерів Ігорю Сікорському присвячено роман Володимира Даниленка „Капелюх Сікорського”, що вийшов друком у видавництві „Піраміда”. Це перший роман про відомого авіаконструктора в українській літературі і, напевно, у світовій.

Головним лейтмотивом роману стала любовна історія між підлітком Ігорем Сікорським і трохи  старшою за нього Кароліною Гулій. Кохання в книжці „Капелюх Сікорського” – це той таємний механізм, який рухав Сікорським, змушуючи його кидати гімназію і політехнічний інститут у Києві, Морський кадетський корпус у Петербурзі, страждати і з відчаю займатися конструюванням повітряних апаратів, щоб своїми винаходами здивувати і підкорите серце коханої жінки.

Але я б хотів поговорити не про любовну історію, яка, безперечно, є стержнем роману, а про характер епохи в романі Володимира Даниленка.

Історія авіації в романі „Капелюх Сікорського” розглядається як арена, на якій самостверджуються нації. При цьому кожна нація вносить свій національний елемент, демонструючи власний характер.  За Даниленком, в історії авіації виразно простежується чотири періоди: французький, німецький, російсько-радянський і американський.

У цій рецензії мова піде виключно про чотири періоди розвитку авіації, художньо інтерпретовані через біографію Ігоря Сікорського.

Отже, французький період історії повітроплавання мав на меті утримати за Францією славу законодавця світової моди. Французький гонор вимагав доведення: все найпередовіше, що має людство, зосереджене в Парижі.  Для цього 23 жовтня 1906 року в Парижі Альберто Сантос-Дюмон здійснив перший у Європі політ на аероплані, а 25 липня 1909 року Луї Блеріо на своєму аероплані вперше перелетів через Ла-Манш. Ці два факти французи використали як переконливий аргумент на свою користь: вони – найпередовіша нація світу. Французи перші зрозуміли, що самореклама – найдієвіший засіб для самоствердження і нав’язування себе світу. Політ Сантоса-Дюмона французи вигідно конвертували в мистецтво і моду. Авіатор стає головним героєм епохи. Його оспівують поети, про нього пишуть романи. Модельєри створюють моду на стиль пілота, а  наручний годинник Сантоса-Дюмона змушує все людство відмовитися від кишенькових годинників і купувати наручні. Пілот вважається небожителем. Його обожнює екзальтована публіка. Ось як описано це в романі Володимира Даниленка: «Сантос-Дюмон запустив двигуна, заліз на крило, і апарат, набираючи швидкість, рушив з місця. Підскочив, завис у повітрі і полетів над землею важко, наче свійський гусак. Вітер зірвав з голови капелюха бразильця і кинув у натовп. Над парком Багатель вибухнув крик страху й захоплення, що вирвавсь із горлянок збуджених чоловіків, жінок, дітей і собак. Сікорському здавалося, що дивний апарат летів дуже довго. Він бачив напис на тканині аероплана «14 біс» і силует Сантоса-Дюмона, схожий на божество, що спускалося з небес на голови святково одягненої публіки на околиці Булонського лісу». В романі показано, як шматує для колекції зірваний вітром капелюх Сантоса-Дюмона паризька публіка: «Капелюх затріщав, і шматок шовкової підкладки залишивсь у чоловіка в кепці. Ігор не бачив, чи дошматували вони головний убір, бо його увагу привернуло, як збуджений натовп відривав на сувеніри ґудзики з фрака Сантоса-Дюмона, а поліцейські з відчаю сюрчали в свистки, закликаючи до порядку. Навколо з важкими фотоапаратами метушилися газетярі й вигукували запитання Сантосу-Дюмону».

Самоствердження французів у романі Володимира Даниленка має виключно гуманітарний характер: здивувати, шокувати, переконати, що вони – найкращі. Для цього в поті чола працювала вся французька нація: політики, бізнесмени, письменники, фотографи, газетярі, художники, інженери. Вже перше знайомство Ігоря Сікорського з Парижем підводить його до такого висновку: «Париж зустрів його смаженими каштанами, похмурими химерами на Нотр-Дам і велетенською залізною потворою інженера  Ейфеля – символом французької культурної ерекції».

Про цю особливість французів як найбільш самозакоханої нації світу так писав італійський художник і письменник Альберто Савініо, який у 1910-1914 роках жив у Парижі  і був близько знайомий з Аполлінером, Кокто, Пікассо, Бретоном: «… французи проявляють себе як народ, в якому надзвичайно розвинуто почуття історії та нації. З величезним старанням переймаються вони життям і здоров’ям своєї раси, визначають її риси, стежать за її змінами і підтверджують документально розвиток її історії». Альберто Савініо вважав, що вся французька література спрямована на те, щоб задокументувати кожну дорогу мить життя французів.

Цей нарцисизм  не дозволяв контролювати ситуацію в світі, бо доки Франція милувалася собою, задивлялась у дзеркало, накладала грим і зрошувала себе парфумами, на арену вийшли дві найагресивніші й найкровожерніші в Європі нації, які всі свої наукові, технічні і культурні здобутки конвертують у зброю, – німці і росіяни.

У романі «Капелюх Сікорського» цей період історії повітроплавання показаний як змагання між Росією і Німеччиною в роки Першої світової війни. Варто додати: і Другої світової війни теж. Передумовою війни було бажання перекроїти світ ключовими державами Європи. Ось як про це сказано в романі Володимира Даниленка: «Європейські генерали хотіли розім’яти старі кості, великий капітал – захопити нові ринки, пригнічені нації – звільнитися з-під колоніального гніту. Вони прагнули війни – і війна настала. Старі імперії шукали пригод на свою голову, і знайшли безславну загибель, поклавши кінець старому порядку, який склався після наполеонівських воєн, щоб підготувати світ до ще більшої бійні».

У книжці Даниленка  є сцена, коли безіменний російський генерал,  який у романі уособлює настрої російських військових напередодні Першої світової війни, директор авіаційного заводу Михайло Шидловський і генеральний авіаконструктор Ігор Сікорський обговорювали, скільки треба  виготовити літаків для російської армії. І генерал у розмові дав зрозуміти, що вбивство в Сараєво сербськими  націоналістами спадкоємця австро-угорського престолу ерцгерцога Франца Фердинанда було формальною причиною початку війни: «Треба буде поклопотатися про встановлення в Петербурзі пам’ятника цьому студенту. Як там його? – наморщив лоба і заклацав пальцями генерал із Генштабу. – Як? Принцип? Гарне прізвище. Цей хлопець, панове, ощасливив мене і багатьох моїх колег, бо після Портсмутського миру хочеться трохи постріляти».

У романі «Капелюх Сікорського» є сцени повітряних боїв російських і німецьких літаків – запекле зіткнення двох імперій, готових проковтнути одна одну, а заодно і весь світ.  

Еволюція свідомості радянського керівництва на розвиток авіації в романі Володимира Даниленка розвивається від цілковитого заперечення більшовиками повітроплавання: «Радянській республіці не потрібні помада й аероплани» до пропозиції Сталіна, переданої через радянського авіаконструктора Андрія Туполєва, який очолював радянську делегацію під час візиту до США, повернутись Ігорю Сікорському в СРСР: «Я пропоную вам повернутися до Радянського Союзу. Керівництву нашої країни потрібна ваша голова».

Німецький і російський періоди в розвитку повітроплавання позначені бажанням цих націй завоювати світ. Після втечі з Росії, коли Сікорський опинивсь у Франції, то, оглядаючи кладовище підбитих німецьких літаків, був здивований, як стрімко розвивалася німецька авіаційна думка, працюючи на військово-промисловий комплекс Німеччини. У книжці «Капелюх Сікорського» є пояснення природи збагачення російського генералітету. Ця думка в романі прозвучала від цукрового магната Федора Терещенка, що, як і Сікорський, займався конструюванням літаків і мав у селищі Червоне власну авіаційну майстерню: «Знаєш, скільки крадеться грошей під час закупівлі військової техніки за кордоном? Ти навіть не уявляєш. Для чого їм літаки Терещенка чи Сікорського? Що вони від тебе будуть мати? Їм краще домовитися з дирекціями заводів «Фарман» чи «Ньюпор» за грошову компенсацію, якщо переконають російське військове відомство закупити велику партію їхніх аеропланів. Казнокрадство в Російській імперії процвітає, а генерали – люди жадібні. Їм потрібні придане для дочок, нові вілли, відпочинок у Баден-Бадені. Та заради грошей вони підіб’ють царя оголосити війну всьому світу. Це ще ті хлопці». 

Американці в розвиток авіації внесли комерційних дух. На зміну мілітаристській концепції прийшла цивільна. Американці перші зрозуміли важливість великих комфортних авіалайнерів для перевезення пасажирів, поштового сполучення та порятунку людей. І в цьому американському періоді повітроплавання Ігор Сікорський був ключовою постаттю. В романі Володимира Даниленка виписано довоєнний період винаходів Сікорського, коли родзинкою авіації були пасажирські гідроплани, що могли приземлятися на воді й виповзати на сушу, щоб пасажири не замочили черевики, і повоєнний період, в якому Сікорський привернув до себе увагу світу появою перших успішних гелікоптерів.

Для досягнення успіху Сікорський використовував ті ж прийоми, що й французи. Рекламу. Готуючись до першого в історії повітроплавання польоту через Атлантичний океан, компанія Сікорського створювала рекламну метушню: «Грошей у компанії не вистачало, тому доводилося розпалювати навколо літака рекламний ажіотаж, на якому французький ас збирався перелетіти Атлантичний океан. Газети розповідали про його конструкцію, Рене Фонка і проблеми, пов’язані з перельотом через океан. Усіх цікавило, чим закінчиться виклик, зроблений французьким пілотом. З усієї Америки з’їжджались цікаві подивитися на машину Сікорського». І в цій ситуації національний гонор знову був головним рушієм підготовки до польоту через океан. Французького аса Першої світової війни, який замовив Сікорському виготовлення гідроплана за гроші французької компанії, цікавила перш за все слава Франції: «Ви хочете, щоб французів обігнали американці, англійці або ще, чого доброго, німці?» – обурився Рене Фонк, коли конструктор попросив зачекати до кінця випробування літака. До речі, капелюх, як символ власного стилю в авіації  (всі випробування Сікорський проводив у незмінному капелюсі), списано Сікорським у кумира його юності Сантоса-Дюмона.

Рекламні трюки використовував Сікорський і під час випробування свого першого вертольота. В романі описано, як гелікоптер чіпляв авоську з сирими яйцями, перевозив на відстань і клав на землю. При  цьому жодне яйце не розбилось. Цей трюк справив на генералів таке враження, що вони замовили для американської армії партію гелікоптерів.

Переліт гелікоптерів Ігоря Сікорського через Атлантичний океан, газети з публікаціями про світові рекорди повітряних машин, телевізійний репортаж із місця подій, коли вертоліт врятував людей із баржі, яку шторм поніс у відкритий океан, – все це описано в романі Володимира Даниленка «Капелюх Сікорського».

І нарешті про про неприємне. Неприємне відчуття з’являється  в кінці роману, коли усвідомлюєш, що впродовж усієї історії кращі українські голови допомагали здобувати славу Росії, Польщі, Німеччині, США, але не Україні. У театрі найсильніших націй українцям завжди була відведена роль допомагати чужинцям. То,може, хоч зараз чи в майбутньому ця ситуація зміниться. А так хочеться, щоб це сталося ще в нашому з вами житті.