Любко Дереш / «Чим культура краща за ковбасу?»
Письменник Любко Дереш завершив новий роман «Як стати Богом і не заплакати»: події відбуваються на тлі Євро-2012, де невідомі політичні сили намагаються захопити владу. Головний герой – композитор Яків – складає симфонію, яка має стати гімном Євро.
На інтерв’ю письменник з’явився у футболці не з символом чемпіонату, але з не менш культовим зображенням — портретом доктора Хауса. Що думає про сучасну культуру Любко Дереш, чому його новий роман досі ненадруковано і яку місію молодий письменник собі обрав, розпитував кореспондент ДЧ.
– На початку кар’єри тебе називали вундеркіндом, згодом – справді успішним письменником. Як ти сам себе оцінюєш зараз, яке місце у літературі відводиш собі?
– Я знаю, що одна з моїх місій – це навертати до української мови. Я зустрічав багато російськомовних людей, які казали, що після моїх книг почали цікавитись українською літературою, мовою та культурою загалом. Взагалі ж, зараз я знаходжусь у «стані польоту», тобто по-своєму бачу культурний процес і шукаю, що хорошого можна зробити в його рамках; шукаю проекти, які б допомогли культурі зростати.
– Чим ти займався протягом останніх трьох років після виходу книги «Трохи пітьми»?
– Займався різним, пов’язаним зі словом, культурою. Писав новий, досить об’ємний роман. Наразі він дописаний і чекає свого часу. Були експерименти з залізничним журналом «Кофе с молоком». Вів програму про книжки на телеканалі «Київська Русь». Також виписувався у сценаріях. З одним із них, до речі, я брав участь у Московській книжковій ярмарці.
– Твій новий роман «Як стати Богом і не заплакати» вже давно завершений, але з його виданням ти не поспішаєш. Чому? Розумієш, що текст ще «сирий» чи незадоволений ним узагалі?
– Я просто відчуваю, що він має ще трохи полежати. За останній час його «лежання» я побачив, як можна більш стисло й елегантно викласти деякі теми. Ідей у цьому романі дуже багато, вони розростались уже в процесі написання. Зараз я бачу, як їх можна висловити лаконічніше. Коли я виведу текст на потрібний рівень, він обов’язково з’явиться.
- На Форумі видавців у Львові книжкові експерти зазначали, що цього року в українській літературі відбулося, як ніколи раніше, багато помітних подій. Наскільки уважно ти слідкуєш за літпроцесом і як його оцінюєш?
– Я не слідкував за літпроцесом останній рік узагалі, бо мало читав художньої літератури (читав наукову). З літературних подій пригадую тільки вихід антології «Декамерон», що влучно ілюструє, чим живе наша література. Це важливий проект, бо робить певний зріз, замір того, що відбулося за останні 10 років у сучукрліті. Якщо ж говорити про культурне життя, то сталися події, які справді вразили. Наприклад, виставка «Аут» від «Клініки Грищенко-Дорошенко», присвячена проблемі аутизму. Через картини, через відеоарт показано переживання людини, що страждає на аутизм. Ідея дуже глибока й затребувана нашим часом. Ще сподобався Одеський кінофестиваль, який може стати поштовхом для розвитку нашої кіноіндустрії.
– Як вважаєш, сьогодні держава якимось чином здатна впливати на літературу? Чи справжнє мистецтво рухається паралельно з офіційною культурою?
– По-перше, в тій культурі, що не підтримується державою, обертається більше грошей, тому вона й домінує. По-друге, культура поза Міністерством культури має складнішу структуру та коди, вона значно сучасніша й динамічніша. Якщо ми будемо цікавитися тільки культурою, яку підтримує держава, то не перейдемо у ХХІ століття. У сучасній ситуації Міністерству культури можна лише поспівчувати: без грошей, без підтримки, без усвідомлення того, в якій дірі воно знаходиться.
- Чи уявляєш ти себе у Міністерстві культури?
– Я б не займав ніякої посади, але з задоволенням побув би консультантом.
- Давай розберемося, що ж українській культурі заважає розвиватися: держава, російська мова чи «пофігізм» населення?
- Чому народ «забиває» на культуру? Бо не розуміє, яка від неї користь. Чим культура краща за ковбасу? Неясно. У нашого народу не виріс ще «орган», яким можна це зрозуміти. Зараз народ не розглядає культуру як цінність, тому що в сучасному українському просторі є важливіші речі: споживання, гроші та «понти». Такі цінності нав’язуються рекламою. Телебачення постійно говорить: «Круто мати не один мобільний телефон, а два; круто збільшувати ширину екрана свого телевізора щороку». А люди, які мають владу та гроші, своїм стилем життя та діями підтверджують це. Виходить, населення біжить за «білим кроликом», який постійно тікає. Альтернативою споживанню може бути щось протилежне – креативність, творчість. Це здатні сприйняти лише ті люди, котрі не цікавляться «ящиком».
- Я знаю, що ти тривалий час досліджував психіку людини. Розкажи, які внутрішні мотиви штовхають людину писати.
- Можна почати з того, що є два типи письменників: «акушери» і «конструктори». Перші дають народження чомусь новому, вони відчувають, що твір «іде» через них. Письменники-конструктори ж займаються творчістю комбінаторною — збирають воєдино те, що вже було відкрите раніше. Я намагаюся ці два типи поєднати в собі, шукаю третю точку. А мотивацією до писання є, очевидно, сублімація — якась енергія в нашій голові (її походження може бути різним: дитячі травми, статеве дозрівання, надлишкова життєва активність тощо) починає спрямовуватися на цілі соціальні.
- У вересні ти організовував тренінговий проект «Літреактор» – інноваційний для українського культурного життя. Розкажи про цей проект і в чому його новизна?
- Тема проекту – «Україна архетипна». Відбувся аналіз образів і сюжетів української культури та й узагалі всього життя. Ми виявляли ці смислообрази, а також шукали нові, сприятливі для України. Завдання культури – якраз виявляти й озвучувати смисли. В кожної культури є свої герої, жертви, святі. Фактично багатство культури вимірюється кількістю і місткістю смислообразів. Українська культура може бути сильною тоді, коли буде багато яскравих смислообразів, які вона зможе запропонувати світові. Наприклад, американська культура пропонує фільми «Матриця», «Гаррі Поттер», «Шрек» – і це сильні смислообрази. Вони захоплюють маси. А ми сьогодні не в змозі конкурувати з ними, бо ще не створили власних сильних образів та смислів.
- А які вже існують сюжети та архетипи в нашій культурі?
- Найбільший у майбутньому сюжет – Євро-2012. Це важлива подія не тільки для України, а й для світової історії. Також у 2012 році закінчується одразу кілька великих циклів Календаря майя. Існує також глобальний сюжет української поразки: не було подій, коли б Україна перемагала, тріумфально розширяла свої межі. Навпаки, постійно хтось приходить на нашу територію, щось ламає, руйнує. Чому українські чоловіки не проявляють тієї пасіонарності, яка є, наприклад, у росіян? Чому «садок вишневий коло хати» нам ближчий, ніж ідея завоювання? Напрошується питання, чому українські чоловіки такі жіночні? Це – велика таємниця українського самообману. Навіть найсвятіше – незалежність України – виборювалось не зовсім чесними методами. Питається: кого ми дуримо? Адже тоді, коли проявиться і розсіється цей образ самообману, все стане на свої місця, ми почнемо працювати з Дійсністю – і відбудеться зміна українського сюжету.
- Насамкінець, ким би ти хотів бачити Любка Дереша через 10 років?
– Я би хотів створювати нові смисли. Не тільки через літературу — через усе, що завгодно. Нові смисли, яких бракує людям. Смисли керують усім.
Спілкувався Дмитро Стретович