Максим Паленко / Максим ПАЛЕНКО: Графіка лише тоді переконлива, коли вона достовірна
Ім’я цього художника порівняно недавно стало відоме широкому читацькому загалу. За досить короткий період часу ним оформлено близько двох десятків об’ємних книг для дітей та юнацтва, які одна за одною побачили світ спочатку у «Видавництві Старого Лева», а згодом у видавництві Івана Малковича «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га». Переглядаючи сотні ілюстрацій, створених цим молодим за віком, але зрілим за майстерністю, графіком, ловиш себе на думці, що це справді явище в сучасному українському графічному мистецтві.
Мало хто знає, але Максим Паленко, перед тим як утвердитися в середовищі таких же як і він ілюстраторів, врешті-решт, зацікавити видавців своєю графікою, мусив розробити певну стратегію позиціонування себе як художника-оформлювача книг, розрахованих на юного читача. Забігаючи наперед скажемо, що задумане ним від самого початку спрацювало і з кожним новим, оформленим виданням, додавало йому лише впевненості у власній творчості.
— Максиме, знайомлячись з твоєю графікою, розміщеною на офіційному сайті «Видавництва Старого Лева», був вражений тією кількістю книг, які ти проілюстрував за останні п’ять років. Тобою оформлено, зокрема, серію книг сучасного англійського письменника Джеремі Стронга, а також повість «Пригоди тричі славного розбійника Пинті» прозаїка із Закарпаття Олександра Гавроша. Як розпочиналась твоя співпраця з цим «Видавництва Старого Лева»?
— «Видавництво Старого Лева» насамперед близьке мені тим, що розташоване у місті, де навчався книжковій графіці в Українській академії друкарства. Саме у Львові, опановуючи ремесло, я мав можливість зануритись у незабутню атмосферу української культури, неформально поспілкуватись з відомими письменниками, художниками, артистами, для яких найулюбленішими місцями зустрічі були, приміром, є центр «Дзиѓа» та кафе-клуб «Лялька». А згадати ті ж художні салони у Львівському палаці мистецтв, які щоосені там проводяться. Пригадую, у мене тоді навіть виникли паралелі між Львовом і Парижем часів Вінсента Ван Гога, Поля Гогена, Поля Сезанна, Тулуз-Лотрека. Мені здавалось, що ця епоха постімпресіонізму безповоротно втрачена, а вона ніби продовжувала жити у барвах живописних полотен галицьких художників... Тому зовсім невипадково після закінчення Української академії друкарства, попрацювавши кілька років у рекламі, почав надсилати власну графіку видавництвам. Першим відгукнулось «Видавництво Старого Лева». Однією з перших проілюстрованих мною книг для цього видавництва стала «Ракета на чотирьох лапах» Джеремі Стронга, що побачила світ у 2005 році. А редакції таких журналів як «Пізнайко», «Професор Крейд» знайшли мене самі і запропонували проілюструвати твори, вміщені в цих періодичних виданнях.
— До речі, не зміг знайти інформацію в інтернеті про те, де ти зараз мешкаєш, в якій школі навчався?
|
— Живу я в селі Ново-Олександрівка Дніпропетровської області. Початкову художню освіту здобув спочатку у художній школі, в якій почав навчатися з четвертого класу, а згодом у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Є.Вучетича. Чесно кажучи, батьки вирішили за мене, ким я маю бути у майбутньому. У тата була мрія стати професійним художником, але цього не сталось з різних причин. Довелось вже мені її втілювати. Реальним поштовхом в остаточному визначенні з професією стало для мене знайомство з викладачем художнього училища Олександром Григоровичем Нем’ятим. Йому, мабуть, належало те, що він навчав студентів бачити предмети очима художника, знаходив такі слова, після яких зовнішній світ для декого відкривався якимись неповторними гранями.
— Цікаво, ти пам’ятаєш свою дипломну роботу, якою завершувалось твоє навчання у Дніпропетровському державному художньому училищі ім. Є.Вучетича?
— Це був народний календар «12 місяців», оформлений мною в манері бойчукістів. На той час дуже захопився творчістю Василя Седляра, Івана Падалки, самого Михайла Бойчука, в мистецьких творах яких мені імпонувала їхня монументальність у зображенні народного побуту. Пригадую, дуже скрупульозно малював ескізи, а потім під керівництвом того ж Нем’ятого впродовж кількох місяців різав і друкував ліногравюри. Диплом фактично став першою моєю серйозною роботою в художній графіці
— Знаю, що етапною для тебе роботою стало оформлення історичної трилогії лауреата Премії імені Лесі Українки Володимира Рутківського «Джури козака Швайки», «Джури-характерники», «Джури і підводний човен», що побачила світ у видавництві «А-Ба-Ба-Га-Ла-Ма-Га» у 2007, 2009 і 2010 роках. Ілюстрації в них настільки незвичайні, що, як на мене, і текст, і графіка до кожної з книжок рівноцінні.
— Якщо об’єктивно оцінювати графіку всіх трьох книг, то найбільше мені вдалась друга — «Джури-характерники». Ілюстрації в ній відзначаються метафоричністю, а не описовістю. Основні персонажі твору так зображені, що за якоюсь однією-двома деталями можна легко вгадати їхні риси характеру. Тим більше, коли вони з волі автора мають такі характерні прізвища як Швайка, Вирвизуб, Хвостокрут, Кривопичко, Колотнеча, Чорторий... Ця лаконічна промовистість мені дуже імпонує у Володимира Рутківського, коли він, двома-трьома штрихами, дає вичерпну характеристику своїм літературним героям, приміром, ось хоча б так: «Обвести супротивника навколо пальця, як останнього дурня, а потім спостерігати, як той у безсилій люті струшує кулаками повітря — то найвища радість для козака!». Багато в ілюстраціях і природного ландшафту, на фоні якого відбувається якась окрема сюжетна дія.
— Ось ти згадав про метафоричність, а я б ще додав асоціативність. Вона теж присутня у твоїх ілюстраціях. Наприклад, щоб юний читач міг уявити палю, на якій мали стратити головного героя роману «Джури-характерники» — козака Швайку, ти малюєш ріг носорога. Шабля в руках татарина, за твоїм задумом, нагадує смертельно небезпечну гадюку, а в козака — розлючений рій бджіл. Насіння кульбаби в польоті раптом стає хмарою стріл, скерованою у бік ворога легким подихом губ козака. На фоні сорочки-вишиванки читач може побачити волів, що орють, залишаючи після себе тонку лінію вишивки...
|
— В окремих моїх графічних роботах є ще деякий прихований зміст. Наприклад, в «Джурах-характерниках» розповідається про те, як татарин Рахмон торгував з дідом Кібчиком. Автор ніби підводить до думки читача, що краще торгувати, а ніж воювати. Я зобразив цих двох героїв верхи на екзотичних тваринах, силуети яких нагадують форму монет часів Кримського ханства. При чому, зліва показано аверс монети, а праворуч її реверс. Спеціально досліджував, як виглядали джучидські срібні дирхеми і мідні пули у XV—XVI століттях. Адже саме в цей період відбувається дія в історичній трилогії Володимира Рутківського. До розділу «Невільницький ринок» роману «Джури-характерники» я намалював полонених татарами українців — дітей, чоловіків, жінок, — скріплених між собою колодками і мотузками. Ось за цими невільничими путами в ілюстрації, якщо уважніше до них придивитися, можна вгадати арабську в’язь. В малюнок навмисне вмонтував вислів арабською мовою, в якому йдеться щось про любов до ближнього... Мені важливо було показати ось цю невідповідність між словом і ділом, коли, з одного боку, проголошується добро, а з іншого, заподіюється зло людям іншої віри. В попередньому розділі ця ж тематика простежується в іншій ілюстрації — уярмлені тато і мама з маленьким сином на руках, на шиях у яких зображено ярмо у формі півострова Крим.
— Всі ілюстрації, про які ти розповідаєш, є чорно-білими. А от обкладинки до книг трилогії виконані у кольорі. Є в чомусь принципова різниця між першим і другим, коли вирішуєш щось концептуально?
— Малюнок для книжкової палітурки і внутрішня ілюстрація принципово відрізняється хоча б тим, що мені доводиться робити його максимально привабливим і помітним. Від цього великою мірою залежить комерційних успіх книги. Не завжди це вдається досягти, особливо тоді, коли не встигаєш за графіком здачі ілюстрацій видавництву.
— А як ти у своїх ілюстраціях досягаєш достовірності, зображаючи побут тих же козаків, татар, польських панів?
— Перед тим, як розпочати роботу над ілюстраціями, я досить тривалий час вивчаю все, що так чи інакше пов’язане з описуваним подіями у книжці. Доводиться вивчати масу джерел в інтернеті, переглядати енциклопедії, журнали, альбоми, щоб потім впевненіше себе почувати, зображаючи, скажімо, тварин, одяг героїв, архітектуру будівель, вулиці міст, транспорт тощо. Цей допоміжний матеріал ретельно вивчаю і постійно до нього звертаюсь у процесі роботи над ілюстраціями. Мені пощастило, що один мій знайомий приніс відсканований альбом про Запоріжжя, в якому була маса фотографій різних ужиткових предметів — козацькі шаблі, турецькі ятагани, кольчуги, пірначі, бунчуки, порохівниці, збруя для коней, бандури, кобзи, люльки, посуд та багато-багато іншого. Все це дуже мені знадобилось, коли почав працював над оформленням трилогії Володимира Рутківського. До речі, є такий відомий художник-графік Денис Зільбер, який спочатку жив з батьками у Білорусії, а потім емігрував до Ізраїлю. Від його графіки я просто у захваті. В одному з інтерв’ю він розповів про те, як, оформлюючи якусь публікацію до журналу, потрібно було зобразити бездомного у Нью-Йорку, що сидить і розмовляє в телефонній будці. Малюючи цю сценку, Зільберу спочатку довелось накачати з інтернету велику кількість зображень таксофонів, які у кожному штаті Америки виглядають по-різному. Врешті-решт, він таки вирахував саме той, який його цікавив, і вже ні в кого не виникало сумнівів, що події розгортаються саме у Нью-Йорку. Ось ця заглибленість у матеріальну культуру дуже важлива для книжкової графіки. Правдивість у зображенні різних предметів в ілюстрації створює ніби ефект присутності художника в якомусь конкретному епізоді книги.
— Гортаючи сторінки оформлених тобою книг, звернув увагу на ілюстрації, в яких ти ніби показуєш людей і навколишню природу з висоти пташиного польоту. Пригадується малюнок, на якому було зображено знаменитий поріг Ненаситець на Дніпрі часів Запорізької Січі у вигляді голови розгніваного бика і крихітний човен із силуетом хлопчика посередині розбурханої ріки. Тобі не здається, що ось цей візуальний ефект дуже часто використовується в таких популярних у дітей комп’ютерних іграх як стратегії?
— Інформація, яку ззовні вбирає в себе людина, а конкретніше художник, згодом втілюється в якісь художні образи. Взагалі просторовість, характерна для рідної мені Дніпропетровщини, сусідньої Полтавщини, завжди захоплює і чарує, особливо тоді, коли ними подорожуєш. Мене, приміром, вражає монументальність і величність Карпат. Однак комфортніше себе почуваю серед неозорого степу, там, де колись запорізькі козаки влаштовували засідки на татар, відбивали у них ясир, супроводжували чумаків, які повертались із сіллю з Криму. Власне, все це є в моїх ілюстраціях, які, сподіваюсь, подобаються не лише дітям, а й дорослому читачеві.
День, Тарас ГОЛОВКО, фото з особистого архіву Максима Паленка