Любко Дереш / Зараз у країні відбувається благо і вища справедливість

Любко Дереш - шукач архетипів, творець "Архе" та "Культу" в сучасній українській літературі. Згідно з одним апокрифом, колись давно Тарас Компаніченко назвав Дереша "молодим йогом". Інший апокриф говорить, що письменник дуже не любить, коли його так називають.

Попри такий нетиповий письменницький фах "Облік і аудит", Любко Дереш створює незвичайні художні світи. Критики часто називають письменника "вундеркіндом" - свій перший роман він видав у 18 років.

Сьогодні Дерешу 27 років і він активно вирощує наступне покоління українських письменників. У вересні 2010 в рамках традиційного "ГогольFest" письменник разом із Утою Кільтер вів тижневу літературну лабораторію для молодих авторів "Літреактор". Повчитися й собі вирішила "Українська правда. Життя" - для початку згадаймо букви.

Авторитет

Мої авторитети - це достойні люди, що прожили достойне життя та своїми вчинками підтвердили відповідність слів і дій.

Авторитет - не поклоніння і не кумирство. Поклоніння пусте, тобі просто добре у променях якоїсь людини.

Авторитети на те і є, щоб сумніватися в тому, що вони кажуть. Шукати.

Біль

У роки, коли я народився, немовлятам на третій день життя робили щеплення від туберкульозу. В організм вводять туберкуліновий токсин і у тебе, новонародженого, починаються перші неприємності, які ти приймаєш дуже близько до тіла. Буквально.

А що поганого в щепленнях? Ця тема дуже актуальна останнім часом.

А що доброго в тому, що твоє незахищене тільце починає ламати? Вакцина від туберкульозу - це отрута, туберкуліновий токсин. Від нього дитину викручує, морозить, вигинає в неприродні пози.

Ось ти народився. А ось щастя від перемоги змінює перший біль і перший страх. На цьому моменті зникає жива радість від існування. Судоми застигають, надають світові викривлених рис. Судоми впечатуються в тіло як фундаментальна зневіра до буття. І немає місця, з якого було б видно, що таке сприйняття - неповне і часткове.

З цього моменту з'являється роздвоєння: одна частина нас постійно перезбуджена, інша - паралізована. Це роздвоєння задає основний лейтмотив життя: від болю - до задоволення.

Але ні уникання першого, ні упивання другим не дає полегшення і упокоєння. Знову і знову те саме відчуття: це все - часткове. Що тоді дає повноту?

Виховання

Всі поради щодо виховання можна звести до однієї - не допускати роботизації і боротися з зомбіфікацією. Розпрограмуватися. Виявити те живе, що стоїть за автоматизмами. Виявити те, що вище за життя. І звідти учитись керувати живим.

Гра

Зараз гравці не переставляють фішок. Але фішки переставляти треба - гра не повинна бути постмодерною. Сила часу - та сила, яка приносить зміни - змушує робити хід.

Краще бути активним, ніж реактивним, краще бути живим, ніж мертвим. Раз ми у грі, краще бути майстром.

Градус гри можна регулювати: від гри шашками в "Чапаєва" до гри в Пустоту. Був би суб'єкт, а гра знайдеться. Якщо це містерія, то її сюжет можна створювати та проживати. Чим це не література? Література живе на архетипах.

Архетипи шукали й під час "Літреактору". Знайшли?

"Літреактор" приніс свої плоди, але в іншій сфері, ніж я очікував. Для більш серйозної роботи по конструюванню смислообразів учасникам потрібно давати ще й техніки роботи зі свідомістю.

Скільки б не було лекцій по архетипіці, молоді люди все одно націлені на слова, а не на реальності, які стоять за ними.

Тобто продуктом ви не задоволені?

І так, і ні.

Групі не вдалося знайти "жирних", насичених енергією архетипів. Але з тих людей, які прийшли, таки вдалося створити живий котел - своєрідну реторту для плавки. Ці люди продовжують спілкуватися між собою, провокувати один одного на творчість. Тобто вдалося запустити ланцюгову реакцію творчості, створити мем вищого порядку.

Діти

Перші 2-3 роки життя визначають подальшу долю людини. Є один важливий момент - між тим, коли дитина ще не вміє говорити, і тим, коли вона входить у світ слів, у світ описання. На цьому моменті всі й загинаються. Живе єство залишається німим, а та частина, що опановує слова, приречена на існування в імітаціях реальності.

Дитинча - живе та розумне. Просто воно ще не для передачі своїх відчуттів. Якщо дозволити дитині самій "врости" в мовлення, вона зберігає неперервність свідомості і має шанс уникнути шизофренічного розщеплення світу на умовність і данність.

Єгипет

15 січня разом зі мною група охочих летить із Києва у Єгипет. Це моя ідея.

Нас чекає гра-містерія у пустелі. З бедуїнами, верблюдами, фрі-дайвінґом і пахлавою. Ціль гри - дорозкрити через гру ті зародки талантів, які зараз себе проявляють у вигляді неврозів.

Тобто ви аніматор?

Реаніматор. Спеціальність - перезапуск Аніми.

Жінки

Чарівні створіння, без яких чоловік не може привести собі сина чи доньку. А так, все інше чоловік може робити сам.

Люблю їх. Вони дають натхнення, навіть якщо не стають матерями твоїх дітей. Їхня енергія та присутність дуже благотворно впливає на митця.

Красиві чи розумні?

З розумом, але жіночим. Тобто з мудрістю, якої не навчишся в чоловіків.

А в чому різниця між жіночим і чоловічим розумом?

Різниця у типі сприйняття. Чоловіки орієнтовані на фігури, жінки - на фон. Діло чоловіків - структурувати та послідовно викладати, а жінки сприймають цілісно, знають, чи правду говорить чоловік, чи не бреше сам собі.

Жінка завжди скаже чоловікові, де він козел, але скаже з любов'ю. Тому чоловік почує її і зміниться. Чоловік має дбати, щоб жінка залишалася точною у відчуттях.

Як?

Глибше видихати. Попускатися самому і розслабляти жінку. Не допускати, щоб вона була у стресі. Виробляти в собі культуру тілесного спілкування: масаж, відчування іншого, здатність бачити, де жінка перенапружена. Тоді жінка починає випромінювати благодать і здатна зробити чоловіка щасливим.

Запах

Ми знайомимось один з одним по запаху. Якщо запах людини не подобається - то це дзвіночок про те, що у вас не складеться. А якщо ви таки зближуєтесь, то це рано чи пізно вилізе боком. Наприклад, болітиме голова від пухлини.

Індійська кухня

Збалансована і гармонійна. Знає, як наситити. Працює зі смаками, а не з наповненням.

Індійська кухня опирається на твердження про те, що для насичення нам потрібні певні смаки. Ми ж, коли голодні, не думаємо, що час підкинути в пічку трохи білків? Ні, нам хочеться солоного чи солодкого.

В індійських стравах є місце і солоному, і гострому, і солодкому. Ця їжа заспокоює в тобі звіра.

Кажуть, що ви вегетаріанець. Це правда?

На даний момент я їм м'ясо. Я довгий час був вегетаріанцем і можу сказати, що м'ясо - це отрута. Так чи інакше, сліди страху і смерті впечатуються в м'ясо. Це мертвячина і вона примножує мертвотне, коли її їсти.

То навіщо їсте отруту?

Отрути здатні лікувати. Треба знати, яка отрута потрібна. Якщо треба легкого, ясного стану - будь ласка, їж вегетаріанську їжу. Якщо потрібні внутрішні трансформації, руйнування - їж те що збуджує, те, що руйнує: м'ясо, гострі спеції.

Взагалі, за деякими продуктами людина може сама себе діагностувати. Молоко, топлене масло, такі спеції, як кардамон, фенхель, мускатний горіх - якраз такі продукти. Якщо їх запах разить, значить, наявні розлади.

Самі готуєте страви індійської кухні?

Так. За правилами, страву не можна куштувати протягом приготування. Її куштують, коли вже все готове, і дивляться, чи вийшов той смак, який хотілось.

Виходить?

Чим точніше придумаєш смак - тим точніше вийде.

Культура

Є фільм Джорджа Клуні "Good Night & Goog Luck". Звідти я дізнався, що у 50-ті роки на телебаченні в США ще були люди, котрі бачили свою задачу у розвитку людей в демократичному суспільстві.

Головний герой прогнозує ситуацію, де телебачення стане інструментом цілеспрямованого отуплення і маніпуляції, якщо не буде збережено етичну чистоту людей, які телебачення роблять.

Культура мусить працювати рука-в-руку з медіа. Зараз культура, як певна товща норм, товща певних "як", живе через медіа, медіа підтримують їх і транслюють.

Передбачення героя збулося і мотив споживання підчинив собі мотив розвитку.

Якщо ми мріємо про суспільство розвитку, ми мусимо задуматись над іншою внутрішньою структурою культури.

Поруч із культурою здорового глузду має бути культура безумства. Не карнавальна і постмодерна, а культура, близька по духу до подвигу юродства. Окремий клас людей, які в своєму способі життя є антинормативними. В таку Спілку письменників я би вступив.

Це "отріцалово" потрібне, щоби вся система була в гармонії. Тільки той, хто знаходиться поза системою, здатен кидати їй здорові виклики. Система, яка хоче розвиватися, повинна зрозуміти, що свідомо прийнятий ворог кращий за ворога, який приходить зненацька.

Можливо, це теж не потрібне. Є стереотип про те, що пересічного українця культура не цікавить взагалі.

Їх не цікавить культура, тому що їм і так страшно.

Так що, по Марксу будувати базис і надбудову?

Спочатку треба придумати, навіщо ми всі разом в цій країні. Якщо ні, то це буде затягування людей в авантюру, на яку вони не підписувалися. А значить, знову насильство і блукання в дзеркалах.

Література

Література може бути тільки місцем зустрічі людей. По відношенню до виклику, яким є народження у це життя, це як курилка, де відбувається обмін судженнями. Саме це робить літературу літературою. Тобто хтось щось пережив і по-чесному про це написав - а в когось з'явиться шанс це усвідомити та собі в чомусь по-чесному зізнатися.

Є автори, чий досвід змусив вас у чомусь зізнатися?

Я недавно перечитував "Кама-сутру" Покальчука - і відкрив для себе щось радикально нове. Ми з ним були друзями, але поки він був живий, я був молодшим і не міг оцінити вагу проживання, що стоїть за цими текстами.

Такі тексти вимагають досвіду та особистої сили.

Тобто для літератури достатньо нарощування досвіду та особистої сили? Чи таки потрібен талант?

Особиста сила - продукт зрілого, розвинутого "органа". Людина як поле, засіяне різними зернятами, і кожне знаходиться на своїй стадії дозрівання. Є зародки, які розгорнулися у справу життя, у звичку, характер, уміння. Є насінини, які ще не розвинулися - це нахили, які ми не дозволяємо собі проживати. Часто вони проявляються як неврози.

Коли відповідна насінина дозріває - митець набуває гостроти. Це як промінь, який може щось проколоти.

Молодий автор

Молоді автори, яких я бачив на "Літреакторі" - це ті, хто бажають щось робити.

Ну, то де всі молоді автори пропали? Де дебютні книжки від нових авторів?

Багато просто не знають, як прокласти собі доріжку до публікації.

Можливо, видавництвам час поміняти інтерфейс. Можливо, прийшла пора вирощувати своїх авторів.

Як?

Через фестивалі. Але не такі, які проводяться зараз. Бо зараз літературних фестивалів тьма, але де їх культурний вихлоп? Цей формат себе вже віджив.

Придумувати нові фішки. Ігри, семінари. Створювати територію співпраці. Видавництва мають зрозуміти, якої саме літератури вони хочуть і зайнятися активним втіленням своїх очікувань.

Якщо формулювати, якої літератури треба, то треба знати, якої літератури бракує.

Не заповнена ніша книжок про майбутнє України та українців. Немає моделювання, немає прогнозування - соціального, культурного, наукового.

Немає пафосу нової людини, котра б сказала: "Я - король, і не гребе".

Новий роман

Мій новий роман лежить написаний, але я вирішив його не публікувати. Хоча надрукувати його було б нормально - час уже підоспів, пора щось свіженьке викладати.

Але я перечитав усе написане та зрозумів, що воно - не моє.

Зараз пишу по-інакшому. Я знову попав у ситуацію дитини, яка бавиться, яка не повинна поводитися за правилами. Водночас я вже маю певний очищений досвід і можу оцінити та направити цей процес.

То ви шукаєте себе в письмі? Чи вже знайшли?

Всі шукання закінчилися. В цьому просто треба жити.

Читач прийме нового Дереша?

Так. Читача зачіпає досвід автора, якого читач не має.

Відгуки на книги приходять несподівано. Роками потому хтось тебе впізнає та говорить такі речі, що ти розумієш - все не даремно. Мені говорили, що мої книжки рятували від самогубства, допомагали протверезіти та щось побачити, осмислити.

Осяяння

Мені завжди було цікаво, як приходять тексти. І не лише мені - про це мене постійно питають різні молоді автори.

Текст народжується через натхнення-осяяння чи таки через якісь технологічні штуки, коли пишеш текст за текстом?

Насамперед людина мусить визначитися, навіщо їй література.

Можливо, вона хоче заробляти гроші на літературі - тоді це технологія. А може, хоче бути безбашенним митцем, як Джек Керуак або як Кен Кізі. Тоді література - це осяяння.

Харизма - наслідок осяяння, це здатність нести вогонь віри і запалювати ним інших. Від Кена Кізі мусила іти грандіозна харизма. Інакше як він вмовив усіх тих людей сісти з ним у автобус і вирушити в свою електро-прохолоджувальну мандрівку?

Психіка

Психіка - це соплі, якщо вже шукати аналогію в організмі. Це слиз, який зв'язує.

Всю психіку можна звести до фізіологічної активності. У здорової людини психіки бути не повинно. Лені Ріфеншталь відкрила світові плем'я нубійців. Хороший приклад людей, чия психіка тотожна фізиці.

Що ж тоді залишиться, якщо позбутися психіки?

Залишиться те, що не можна звести до фізіології. Те, що в принципі не може бути обумовлене генетикою, вихованням, середовищем. Те, що над живим. Тоді все, чим ми не є, стає глиною, матеріалом для творчості.

Ренесанс людини

На попелищі постмодерну виростає нова література - тут і пересадка свідомості на хард-диск, і пост-люди з USB-портами...

Але мені не цікаві мутації вбік. Значно цікавіше розібратися, що ж таке людина насправді. Мені потрібен ренесанс людини, фундаментальне переосмислення того, чим ми є.

Стрес

Ми живемо в ситуації постійного стресу, з якого виходимо через інший, більш суттєвий стрес.

Наприклад, напиваєшся. Збиваєш собі всі настройки та маєш годину перепочинку від самого себе. Але після цього приходять ті ж самі думки, ті ж проблеми.

Любко Дереш часто хоче від себе перепочити?

Я через такі стреси пройшов, що нікому не побажаю. Якщо стресую, то через самого себе, через свою покаліченість цим світом.

Трактати древності

Уявіть, що існує молодий автор, який написав декілька книжок, самовиразився, викликав живий інтерес найближчого оточення. А тут на тобі - він дізнається про існування текстів, повний обсяг яких відомий лише брахманам.

Краса їх немилосердна, мудрість їх нектарна, а мова і стиль не знають собі рівних в усіх трьох світах. Вважається, що ці тексти були створені Богом. Тобто в них є всі відповіді на всі запитання. Такий нестаріючий довідник з автостопу по Галактиці.

Що робити авторові, коли він дізнається, що існують такі тексти, як Веди? На що він може претендувати після цього?

Ви читали Веди? Відповіді на які запитання там знайшлися?

Там написано, як бути щасливим. Все просто - присвяти себе Творцеві.

У людини є життя, яким вона може вільно розпоряджатися - і їй нічого за це не буде. Тобто, Тато не буде злий. Тато буде любити, як і любив. Але ти своїми вчинками можеш зробити в домі бардак.

І хвилі причинно-наслідкових зв'язків будуть накривати тебе доти, доки ти не приймеш той факт, що світ - незбагненний, а Той, хто його створив, наділений космічним почуттям гумору.

Чи є сенс шукати відповіді на виклики сучасності в старовинних трактатах?

І так, і ні. З одного боку, без живих носіїв тексти мертві. З іншого боку, такі тексти як Веди якраз і були створені для того, щоб здолати час і забуття. Вони відображають позачасове знання.

Це знання існувало в усі епохи і є незмінним. Так само не змінилася людина - в неї завжди було дві руки, дві ноги, ті самі бажання, ті самі життєві ситуації.

Україна

Я люблю Україну - як землю і як матір, а не як територію з кордонами.

Держава може розвиватися тільки тоді, коли є розуміння напрямку розвитку. Не лише поверхневі рішення, а бачення керунку еволюції української ментальності. А вона відбувається ой-ой-ой куди.

До речі, куди вона відбувається?

З українцями я спілкуюся насамперед в особі таксистів і пасажирів поїздів. Усі вони сходяться на тому, що їм не подобаються ситуація та влада, які є зараз. Це не залежить від рівня освіти, прибутків, походження, мови та сексуальної орієнтації.

Те, що відбувається зараз у країні - благо і вища справедливість. Треба, щоб народ цього наївся та більше такого не захотів.

Цивілізація

Мене надихає приклад Індії - 21 офіційна мова, півтори тисячі діалектів, і все в порядку.

Чому? У них є свої "навіщо". За таких умов легко порозумітися, бо другорядні питання тоді не проблема.

В українців немає спільного "навіщо". Для чого ми живемо? Сидіння під вишневим садочком не може бути сенсом життя, воно нікуди не веде. А час все одно змушує переставляти фішки.

Двомовність відтак не проблема?

Проблема не у двомовності, а у відсутності "навіщо". До чого тут двомовність, якщо ми не знаємо, куди себе подіти.

Читання

Я майже перестав читати художню літературу. Перестав знаходити в книжках щось живе, насолоду від несподіваних осяянь.

Художня література має приносити насолоду. Більше вона і не дає нічого - це розвага, навколо неї будується культура, ведеться спілкування.

Натомість останні три роки я читав нехудожню літературу - про природу, про космос, про людину.

Коли читаєш актуальну інформацію про стан науки, починаєш розуміти, що те, чому зараз вчать у школах, взагалі не відповідає сучасним уявленням людини про світ.

Що таке частинка, що таке хвиля, навіщо адронний колайдер? Про це у школі не розповідають або ж говорять лише побіжно, стараючись не акцентувати уваги на тому, що Ленін був грибом і радіохвилею одночасно.

Шива

Україна має шикарний герб - тризуб. Це символ Господа Шиви. Україна - країна, якою керує Шива. Shiva country. Санскритське "Шива" співзвучне з українським "Жива". Жива Ukraine.

Україна - синє горло Шиви. Тут ніби могильник - Голодомор, Бабин Яр, Чорнобиль...

Згідно з однією легендою, боги, шукаючи нектар безсмертя, отримали разом з ним отруту, яка загрожувала усім мешканцям Всесвіту. Зі співчуття до живих істот Шива випив отруту, від чого горло його посиніло.

Тобто нема на то ніякої ради? Горло ж синє.

Або люди приймуть, що Україна - Жива, оберуть керівним курсом націонал-живаїзм і в суворих живаїтських ритуалах покаяння відділятимуть живе від мертвого.

А от Тарас Прохасько сказав, що українська ідея - це лагідне сидіння...

Це сидіння - це спроба сказати "не чіпайте нас".

Уже всі заводи розкупили, скоро землю почнуть продавати - і садочка вишневого ніде буде поставити. А якщо вийде посидіти під садочком, то чий це буде садочок? У ролі кого ми там будемо сидіти?

Я є.

Коли я починаю сумніватися, то це дзвіночок про те, що я забувся. Це трапляється тоді, коли я починаю думати, що ситуація - нездоланна, більша за те, що я можу зробити. Забути себе - страшна річ.

Якби ви мали себе описати - то як би описали?

Я борюся з тим, щоб описувати себе. Коли це інтерв'ю з'явиться, воно вже не матиме до мене ніякого стосунку.

Описання - це лише ширма. Між тобою і тобою не повинно бути лівих людей.

life.pravda.com.ua, Ірина Славінська