Олександр Стукало / Доторкнутися до слова

Незабаром видавництво «Грані-Т» презентує видання для незрячих, написані шрифтом Брайля – «Прибулець з країни Нямликів» Лесі Ворониної та книжку «Ірен Роздобудько про Блеза Паскаля, Вольфі Моцарта…» із серії «Життя видатних дітей».

Вперше українську сучасну прозу зможуть прочитати незрячі люди.

Вартість однієї такої книжки – близько ста гривень, а кожен примірник

виготовляють вручну, зшиваючи великоформатні сторінки з перфорованим текстом.

Видавництво зробить подарунок школам, інтернатам та навчально-виробничим об’єднанням і розсилатиме нові видання у понад 80 закладів для сліпих дітей. Діти з обмеженими можливостями матимуть привід для радості – на жаль, у нашій країні видання двох книжок для сліпих стає знаковою подією на фоні загального ігнорування людей, яким природа не дала можливості побачити красу світу на власні очі.

Видання кількох книжок, написаних шрифтом Брайля, у наш час справді стає чимось незвичайним. Доводиться визнати факт, що сліпих в Україні майже не помічають: попри існування розгалуженої мережі філій УТОС (Українського товариства сліпих, створеного у 1933 році), небагатьох бібліотек при навчально-виробничих об’єднаннях (НВО), кількох шкіл-інтернатів для дітей із вадами зору, - уряд заплющує очі на проблему із

забезпеченням дітей із вадами зору нормальними умовами для розвитку та самореалізації.

Видання книг шрифтом Брайля у видавництві «Грані-Т» - вдала нагода поговорити про ситуацію навколо людей із вадами зору.

Спершу трохи історії. Рельєфні шрифти для сліпих вперше з’явилися у Франції кінця 19 сторіччя – Валентин Гауї вчив малого жебрака Франсуа Лезюера читати, водячи пальцем по вирізаних із дерева літерах, із яких складалися слова і речення. У Королівській академії наук 1875 року сліпий, що вмів читати руками, викликав зацікавлення і здивування – аж до такої міри, що після відвідин Франсуа в Академії зайнялися розробкою першого

рельєфно-лінійного шрифту. Літери просто витискалися на папері, й незрячому треба було водити пальцями, розпізнаючи часом дуже незвичні обриси літер. Тоді ж – на початку 19 сторіччя – Валентин Гауї приїздив у Петербург і заснував там Інститут для сліпих дітей – на його базі пізніше створили першу бібліотеку книг із рельєфним шрифтом. Як бачимо,

відгук громади на нововведення був винятково позитивним, і навіть сто років тому було набагато простіше схилити керівництво держави на свій бік, пропонуючи цілком реальні проекти допомоги. Далі шрифт удосконалювався, і для сліпих почали використовувати систему Барб’є – військового інженера, що пропонував спосіб запису, який би дозволив

читати написане у темряві. Це вже було набагато простіше і ближче до пізнішого шрифту Брайля – хоча літери, кодовані за системою Барб’є, були надто великими, і на сторінку могло вміститися одне чи два речення.

1824 року шістнадцятирічний син шевця Луї Брайль, що осліп у дитинстві й учився читати саме за описаною вище системою Барб’є, пропонує свій метод удосконалення запису тексту. Згідно з його нововведенням, кожна літера записувалася визначеною комбінацією крапок, розміщених у комірці 2 на 3 крапки – таким чином існувало 63 різних модифікації розташування, якими можна було записати всі літери та символи, необхідні для читання.

1837 року шрифтом Брайля надрукували першу книжку - «Історію Франції». Російській імперії знадобилося 60 років, щоб надрукувати першу книжку, використавши новий шрифт для незрячих. Це була «Збірка статей для дитячого читання», тираж якої становив лише сто примірників.Книжку видала 1884 року за власні кошти благодійниця Анна Адлер.

У Радянському Союзі, до слова, ситуація з книжками для сліпих була досить пристойною: за двадцять післявоєнних років (до 1965 року) загальний тираж становив близько двох мільйонів примірників (3470 найменувань).

В Україні першу книжку для незрячих видав Г. Міткевич, лікар-офтальмолог, секретар Одеського відділення попечительства сліпих. Це були вірші О. Кольцова.

Як бачимо, ситуація з книжками та полегшенням життя сліпих поступово рухалася вперед – і зараз вона продовжує змінюватися. Саме час звернутися до українських реалій – і, на жаль, подивитися у сумні очі дійсності. Яка ж ситуація із книжками шрифтом Брайля у нашій країні? Я наведу кілька промовистих фактів. По-перше, існує лише декілька бібліотек для сліпих – тобто таких, де незрячі люди зможуть дістати літературу шрифтом

Брайля, послухати нові сучасні аудіокнижки у нормальній якості та скористатися мультимедійною підтримкою. Серед них одна центральна спеціалізована бібліотека ім. Островського у Києві, кілька бібліотек при філіях УТОС та зовсім небагато регіональних бібліотек. Можливо, цього було б цілком достатньо – якби на полицях тих бібліотек стояли сучасні книжки, в коридорі – кілька принтерів, що роздруковують тексти шрифтом Брайля, а старі аудіокасети, записані волонтерами, замінили б на нові, подаровані

турботливою державою. На жаль, цього не стається: вже два роки не видають книжок для людей із вадами зору. Будинок звукозапису та друку товариства сліпих позбавили приміщення – це був єдиний заклад, де друкувалися книжки для незрячих.

Ситуація з дитячою літературою також не дуже втішає: книжки для дітей шрифтом Брайля друкуються зараз нечасто, і Кабінет Міністрів, здається, на 2011 рік досі не передбачив статті бюджету на їх видання.

Наприкінці 2010 року відбулися аж дві значущі події у цій царині: у Львові було презентовано перший щомісячний дитячий журнал шрифтом Брайля «Ангелятко», а в грудні минулого року презентували «Закон Божий» та молитвослов, які для сліпих видала Волинська єпархія УПЦ.

Як бачимо, на цьому фоні видання аж двох дитячих книжок шрифтом Брайля у видавництві «Грані-Т» - таки непересічна подія, що допоможе маленьким читачам ще раз доторкнутися до новинок друкованого слова.

Олександр Стукало для «Арт-Вертепу»