Мистецька аґенція Арт-Вертеп / «Літпошта»: поетичні діапазони
«Літпошта» — це «збірка молодої поезії, і не тільки». Оце «не тільки» склеїло в собі і шматки прозових текстів подружжя Захарченків, і бароково-розкуті тексти Богдана-Олега Горобчука, несподіваного у своїй новій сексуативній (ситуативній?) іпостасі, а ще маємо цілком зрілі та фахові літрецензії Юлі Стахівської на творчість таких поетів як Тарас Антипович, Остап Сливинський та Іра Цілик.
Окремо хіба «припечатана» луцька «дівоча школа» (Вікторія Литвак, Тетяна Бондар, Оксана Гундер, Олена Пашук, Еліна Форманюк, Ольга Ляснюк та Ганна Луцюк), котра виявилася найбільш об´єднаною та спорідненою.
«Літпоштівський» поетичний діапазон без настройки — це «архітектурно-виважений кризовик» Олег Коцарев та розважальний із кубинською сиґарою «до острова Свободи» Дмитро Лазуткін, чоловічо-київська інтровертка Ірина Шувалова, що «записує динаміку неба на відео», та болісно-сумська перед «затишним світом алюмінію» Ліля Лисенко, вкрай непередбачувана конотопська візіоністка «Червона Шапочка, що плаче над пиріжками біля вокзалу» Анна Малігон та вже згадувана раніше живописно-антуражна Юля Стахівська, зі здоровим смаком до літературознавчих розвідок. Це і статечно-іронічний киянин Олесь Корж (віддамо Коржу — коржеве!) та чи не єдиний в Україні метафізик із «котляревського міфу» Олег Короташ, чий «погляд притомлено дражнить струну високовольтної лінії». Осторонь від усіх і понад ними — великий максималіст у всьому Макс Лижов, котрий «прокинувся вийшов і обламав тролейбусу роги». За ним ніби підсумовує цілою собою «архітектурну кризу» іще одна сумчанка Софія Сітало.
Наприкінці книжки представлено шестеро наймолодших учасників проекту.