Олег Коцарев / Седнів: казкові краєвиди і поет Казка
У Седневі Чернігівської області відкрили пам`ятник поету з когорти “Розстріляного Відродження” Аркадію Казці. Одна з найпівнічніших перлин країни чекає на туристів.
Не кожне селище може похвалитися чотирма будівлями сімнадцятого століття, численними сучасними скульптурами, запаморочливими краєвидами та земляком-поетом. А ось у Седневі все це є.
Пам`ятник поету з когорти “Розстріляного Відродження” Аркадію Казці
Колишня руська фортеця Сновськ, поблизу якої Святослав розгромив половців, потім сотенне козацьке містечко Седнів, а тепер селище з менш, ніж 1,5 тисячами населення, варте того, щоб його відвідати.
1 жовтня тут відкрили пам`ятник уродженцю селища, поету Аркадію Казці (1890-1929). Він навчався в Чернігові разом з Павлом Тичиною (дружив з ним до кінця життя), а потім учителював. Життя тодішніх учителів було не солодким, тож на саморозвиток, а іноді просто на писання, Казка елементарно не мав часу.
Плюс, мешкаючи то по селах, то в Чернігові, то в Одесі й майже не буваючи в Києві та Харкові поет був відірваний від мистецького середовища і контексту. Все це помітно завадило розвинутися його таланту, але все одно в особі Аркадія Казки маємо досить яскравого поета-лірика, прихильника класичної, традиційної форми та філософського, елегійного настрою.
Церква, де знімали Вія
Аркадій Казка загинув у 1929 році. Його арештували у справі СВУ, коли він мешкав в Одесі. Під час слідства він або повісився в камері, або йому “допомогли”.
Поезії Казки зовсім трохи надрукували в пізні радянські часи, а зробила його доступним широкому читачу України книжка “Крапля сонця у морі блакиту” історика і письменника Олександра Шугая. В ній — і белетризована біографія поета, і його твори. Великою мірою, саме привернувши увагу до цієї постаті книгою, вдалося добитися можливості зробити й пам`ятник. На відкритті був присутній Олександр Шугай, а також внучатий племінник Казки Михайло Байдаков.
Відкриття відбувалося в рамках місцевого фестивалю “Седнівська осінь”. Це значною мірою типовий для сьогоднішнього маленького населеного пункту захід, що його основа — концерт місцями досить цікавої фольклорної музики, трохи попси та торгівля кулішем, медом і виробами народних майстрів.
Проте, були тут й інші події. Наприклад, презентація старовинних фотографій Седнева, а також родинних фотографій Казки. Вона проходила під музику Шопена у школі, влаштованій у колишньому палаці знаменитої родини Лизогубів, що його будівництво розпочалося в сімнадцятому столітті. Неподалік палацу, в парку — альтанка Леоніда Глібова. Тут він нібито написав свій знаменитий архетипний вірш “Стоїть гора високая”.
Благовіщенська церква
Гора — і справді висока. З пагорбів, на яких стоїть Седнів, відкриваються надзвичайної краси краєвиди на долину річки Снов і дальні потужні чернігівські ліси, що розганяються кудись аж під білоруський кордон.
Також у лизогубівському парку можна спостерігати цілу низку сучасних скульптур, “колег” Казки. Це і монументи Лизогубам, і художниці Тетяні Яблонській, і “козацькій пісні”, і Тарасу Шевченку...
Секрет такої концентрації пластичного мистецтва простий: тут поряд є база Спілки Художників, на яку митці час від часу приїздять на пленер. А роботи скульпторів, вочевидь, призначаються для прикрашення Седнева. Втім, далеко не всі вони справді прикрашають парк, адже деякі дивакувато сполучують у собі романтичне піднесення і занепадницький пізній соцреалізм. Аркадій Казка на їхньому тлі виглядає досить непогано.
Далі від палацу гостям Седнева варто подивитися кам`яницю, також приписувану сімнадцятому століттю. Втім, судячи з явно неготичної вежі, її добудовували вже у дев`ятнадцятому. Далі — монументальна барокова Благовіщенська церква. Всередині навіть трохи збереглися старі розписи. А від неї вже видно бані дерев`яної Георгіївської церкви, все того ж сімнадцятого століття, знаменитої тим, що в ній знімали фільм “Вій”. Та незалежно від досягнень радянського кінематографу храм дуже красивий та ефектний.
Ну і ще — можу порадити “любителям цієї справи” послухати, як розмовляють у Седневі та довкола. Тут можна почути не лише стандартну українську, російську і суржик, а й дивакувату говірку, насичену, можливо, білоруським впливом, а може — давніми діалектами сіверців чи східних поліщуків.
Олег Коцарев