Юрій Фоменко / Поліглот

У нашій сільській школі вчитель іноземної мови - особа переважно тимчасова. Після педінституту жодна краля більше року не затримувалась. А найверткіші з них виходили заміж навіть серед навчального року і покидали нас на старого викладача військової підготовки. Отак і вчили ми: спершу англійську, потім -німецьку. На відміну від дівчат, котрі англійців не бачили, вчитель військової підготовки у полоні бачив живих німців, тому німецький ми знали краще. На рівні здатись в полон або взяти полоненого, пред’явити документи і ще кількох фраз для повсякдення. З такими знаннями двох іноземних мов я і закінчив десять класів.
В інституті, слава , Богу, іспиту з іноземного не було. Тому вступив.
Викладачка іноземної, поважного віку пані, стежила без надії за моїм успіхом в її предметі. Хоча я старанно купував два часописи “Московських новин” англійською і російською. Прикладав карбованя до колонки тематичної статті, під ним якраз ховалось тисяча знаків, а потім доповідав з невідомим в Англії акцентом.
Було в мене дві оцінки з іноземної мови. Коли в кабінеті квіти политі добре то “трійка”, а коли погано то “двійка”. Так я дополивав квіти до іспитів. Справа серйозна. Тим більше, коли з усіх предметів “п’ятірки”, а з іноземної “двійка”.
Враховуючи загибель квітів у двох горщиках, перспективи здач іспитів виглядали кволими. Засумував я, як в такої принципової людини здати ісптит. Рішення миттєвого освоєння англійської підказали лаборантки з кафедри. За їх планом наступного дня в вечері, коли вся кафедра піде в театр, я мав піти до чоловіка викладачки. План ризикований, але інших варіантів не існувало.
Того визначального дня намічалося дві вистави. Одна в театрі, друга - вдома у викладачки англійської. Під вечір поплентався вирішувати безнадійну справу. Батько товариша працював директором рибгоспу, тому прихопив великого копченого ляща, якого ми заради такої важливої справи героїчно не з’їли. Не зважаючи на інтерес до мого апетитного ляща майже всіх мешканців нашого гуртожитку, я все таки його доніс до місця призначення.
Третій поверх. Двері. Стук мого серця в тиші, Набравшись сміливості, я натиснув на кнопку дзвінка. Двері відчинилися майже миттєво і з’явився стрункий дідусь.
-Ви до кого?
-Я до Вас. Здраствуйте.
-Здраствуйте. А Ви не помилились? З якого ви питання?
-Ні. Я до Вас англійську здавати.
-А , то Ви до дружини. Вона в театрі.
-Ні я не до дружини. Я до Вас.
-А, що так безнадійно все?
-Як не здам - батько вб’є.
Дідусь глянув на мене, потім подивився в очі лящеві, що виглядав з пакета, знову зиркнув на мене . Я відчув плечима холод.
-Заходь.
-Дякую.
Більше години ми сиділи на кухні. Він випив дві чарки, а я його меншими нормами підтримав. Бесідували на різні теми. Ляща він заховав на балконі. Добрий козак той дідусь виявився. На прощання пообіцяв зробити все можливе.
Вночі якось і не спалось, точніше сказати дрімалось. Думки різні. Гірші гнав, добрі душу гріли. На ранок я з’явився на кафедрі. Серце стукало як минулого дня перед квартирою. Коли побачив викладачку, то воно, здається, зупинилось взагалі. Відкрив рот привітатись, але голос покинув мене. Викладачка, глянувши на мене, мовила
-Заліковку.
Схилившись ,зробила в ній запис, закрила і віддала…
Закривши очі відкрив заліковку, потім очі… В залікові стояло “хорошо”. Соромно, але отак ми з лящем заробили оцінку. Котра за значимістю була не менша за п’ятірки, котрі красувались поряд.