Народні Свята / 29 лютого - Касіянів день
Касіянів день — день преподобного Касіяна, припадає на 29-те лютого за старим стилем, тобто тільки на високосні роки.
Традиційно високосні роки вважалися нещасливими і їх прихід спонукав селян остерігатися природних катаклізмів – повеней, землетрусів, хвороб тощо.
А той, хто в Касянів день народився лише раз на чотири роки може збирати гостей.
Саме на високосні роки припадали періоди “великого мору на людей та худобу”, але в цьому не варто вбачати випадковий збіг обставин. Досліджено, що найбільша дія сонячної активності, яка негативно впливає на стан живих організмів, припадає на високосні роки.
В останній місяць зими скорочуються й вечорниці. Все рідше збиралися хлопці та дівчата на свої традиційні гулі. Та це й природно: коротшали ночі, в господарстві з’являлися додаткові клопоти… Люди жили світлим пробудженням природи – весни, яка вже не за горами.
Довідка за матеріалами: Олекса Воропай "Звичаї нашого народу. Етнографічний нарис":
В народніх приповідках і легендах Київщини та Лівобережжя цей святий виглядає понурим і злим чоловіком.
- «Чому ти Касіяном дивишся!» — кажуть дітям, що дивляться на людей з-під лоба.
- «Касіян оком накинув — не буде з цього народженого добра!» — цей вираз найчастіше застосовується до телят, лошат та інших свійських тварин; але інколи він стосується і до дітей, що народилися в Касіянів день.
- "Гей, верни, Касян[1], круто!" — кажуть тому чоловікові, що намагається зробити комусь кривду, але при цьому виявляє свою безсилість.
В одній з легенд, записаній на Харківщині, преподобний Касіян нагадує казкову особу «з довгими віями аж до землі»[2]:
... У Касіяна такі довгі брови і вії, що він нічого не бачить. Один раз на чотири роки Касіян підіймає свої вії і видиться понурими очима. Лихо тому, на кого він гляне: гляне на людей — мруть люди, гляне на тварин — дохнуть тварини, гляне на поля — все сохне...
У Касіяна брови довгі — нижче колін. В Касіянів день не можна до схід-сонця виходити з хати, щоб він не глянув, бо як гляне — помреш!
— А як треба до худоби вийти: напоїти чи їсти дати. Як тоді?
— На Касіяна до схід-сонця і пес з буди не вилізе, а не те, щоб чоловік з хати виходив. Касіян сердитий, не милує!
— А чого ж він такий сердитий?
— Він, бач, сердиться на людей, що його день не празникують, не шанують. Я від людей чув таку казку: «З'явився Касіян перед Богом у капелюсі, в рукавицях, з прутиком в руках — геть чисто, як наш панич, бувало, ходить. Прийшов він до Бога і почав жалітися на людей, мовляв, святого Миколу шанують, почитають, на його ім'я церкви будують, а мене й не згадують ...[3]— Е, діду, ви таке говорите! Тож Касіян преподобний, він же святий, він з чортами боровся. Він Ликери Походенчихи, що в чорницях була, я чув таку казку:
«Святий Касіян цілих три роки сидить над чортом і б'є його по голові молотом. Б'є його на те, щоб не мав нечистий часу обдумати свої пля-ни на людську згубу. Б'є чорта Касіян день-у-день і не дає йому спам'ятатися. Цю роботу Преподобний лишає тільки в день своїх іменин — один раз на чотири роки, тоді він іде до церкви і молиться Богові, щоб Бог дав йому більше сили в боротьбі з нечистим. З церкви Касіян повертається тоді, коли вже починає світати — цілу ніч молиться.
А як з церкви прийде, то знову береться за своє діло: молота в руки і — чорта по голові !... В той час, коли преподобний Касіян молиться Богові, чорт вільний. Він вилазить із безодні на поверхню землі, і все, на що він подивиться, гине. Подивиться на худобу — здихає, подивиться на людей — мруть люди, подивиться на поля — все сохне, все гине від очей нечистого. Ось чому на Касіянів день не можна з хати виходити саме тоді, як розвидняється ...
Отже, не всі народні легенди зображують преподобного Касіяна таким страшним. Оповідання Ликери Походенчихи, що за молоддих літ була в манастирі, як бачимо, малює Касіяна справжнім святим, який бореться з нечистою силою.
Цікаво, що Тиміш С-ко - людина вже понад шостий десяток - вислухав переказане мною оповідння колишньої черниці, махнув рукою і сказав: "Е, на світі всякі казки є - всіх не переслухаєш!"
[1] «Касіян» і «Касян» — в українській мові вживаються обидві ці форми. Згідно з «Правописним словником» Г. Голоскевича, Нью-Йорк, 1952.
[2] Цей образ використав Микола Гоголь у своїй повісті "Вій".
[3] З розмови з селянином Тимошем С-ко, що походить з Охтирки на Харківщині.
Прикмети:
- Якщо на Касіянів день багато снігу, то буде велика повінь, а бурульки довгі в останні дні лютого – до довгої весни.
- «Касіян на скот гляне, скот валить, на дерево — дерево валить» - тому 29 лютого не можна виходити з хати вдосвіта ні людям ні худобі.
В оформленні статті використано сюжет картини на склі Наталі Дігтяр "Зимова хатина"