Фестиваль Флюгери Львова / День третій, останній
Тадиційне ранкове “Прокидання” третього дня етно-джазового фетивалю “Флюгери Львова з Бучач” цьогоріч відбувалося не з “Мертвим півнем” (оскільки той розпався), а з молодою і, як показав концерт, перспективною групою “Гич оркестр”. Всі — й публіка, й музиканти не знали чого очікувати від цього концерту, бо продовжувати започаткований легендами львівського року ритуал не так уже й просто. Однак із перших же хвилин стало зрозуміло, що побоювання були даремні, і ми всі були присутні при народженні нового місцевого музичного культу. Зрештою, для доброго настрою вистачало й радикальної вусатості публіки (вуса — символ “гичів”, і відрощені, приклеєні чи намальовані, вони давали знижку на квиток). Але крім вусів у групи була ще й музика якою вона створила атмосферу на зразок, мабуть, перших Вудстоків.
Зараз музика групи ще досить неоднорідна — вона то вражає своєю пронизливою хіпівською щирістю, то збивається в пляжну босанову; то захоплює вишуканими аранжуваннями на вісім чоловік, а звучить в одну гітарку, як пісні біля ватри. Але в групи є харизма і драйв, вміння грати і добрі тексти. Хлопцям хочеться побажати тільки одного — фахового продюсера, який трішки обтеше їх і виведе на достойний для них рівень, бо достойні вони вже багатого.
Продовження, себто завершення фестивалю почалося о 17 годині. Dzyga Jazz Quintet вперше виступив у Львові власне у складі квінтету — до групи долучився бас-гітарист Роман Іванчишин, чиєю композицією група й відкрила останній день “Флюгерів львова з Бучач”. Завдяки йому група нарешті зазвучала стандартніше, бо піаністу Аркадію Орєхову вже не доводиться тягнути на собі й басову партію — що, слід відзначити, нього виходило більш ніж вправно і служило за один з фірмових елементів саунду групи. Зате залишився інший — виняткова поліфонічність: майже завжди партія кожного інструменту має повноцінний горизонтальний вимір, і, навіть служачи в даний момент за акомпанемент, може розглядатися як самостійна мелодична лінія (хоча й не йдеться про поліфонію в строгому розумінні). Цілком в руслі південних мотивів цьогорічного фестивалю, одну композицію вони відграли на тему самби.
Другим виступив київський квартет Vinipuz Mob із емоційно холодним, але драйвовим сетом urban funk'у. Одразу відчувався багаторічний (в нашому випадку — 15-ти-) довід музикантів і фаховий столичний саунд. Голосно, технічно, енергійно, драйвово — хоч фанк і не надто танцювальна музика, але люди врешті здалися під натиском його драйву і кинулися вистрибувати під сценою.
Дати своїм стомленим тілам трохи спочинку люди змогли щойно на виступі польсько-українсько-ізраїльської групи Projekt Grzegorza Rogali, утвореної польським тромбоністом Ґжегожем Роґалем та ізраїльською саксофоністкою Саґіт Зільберман за участі контрабасиста Войцеха Пульцина та ударника Ігоря Гнидина, який цього вечора грав у двох групах підряд. Творчість групи кружляє довкола єврейських народних мотивів та клезмеру у приджазованій обробці із залученням латиноських елементів — наприклад, румби. Але попри інспірованість такими “гарячими” мотивами, саунд групи напрочуд ніжний, делікатний, аранжування мінімалістичні. Їх музика співочо-мелодійна і пронизлива, трохи сумовита і замислена, якщо її слухати уважно. А слухати на фоні її не рекомендується — під неї пробирають думки й не п'ються меди.
Завершив фестиваль гурт SchoclolaD, що презентував свій новий альбом “World”. Випущений на початку цього року, він представляє вже повністю сформований етно-джазовий саунд групи, розширюючи його за рахунок вплітання в імпровізації на українські народні теми мелодій і ритмів з усього світу, передовсім африканських. “В нашій музиці сильна мелодика, в африканській — ритміка. Нам цікаво спостерігати, що народжується при їхньому поєднанні. Але ми ніколи не зводимо їх разом штучно — просто часом вони самі лягають одна на одну.” — коментує клавішниця гурту Настя Литвинюк.
На кінець виступу музиканти зійшли зі сцени і з інструментами “пішли в народ”. Вів Ігор з барабаном через плече, дівчата виводили простенький, але гіпнотичний мотивчик, який підхопила і публіка; до них доєдналися й інші музиканти, хто з чим, підіграючи кожен на свій лад... Якби місця було більше, вийшло би, мабуть, щось на зразок новоорлеанських джазових парадів, але в тісному дворику Ратуші особливо розгулятися важко, тож фестиваль завершився так, як і повинен завершуватися всякий хороший фестиваль — загальними співами і танцями, коли стирається різниця між музикантами й публікою і всі єднаються у радісному музичному пориві.
Відео: