Платформа Kультурних Ініціатив Ізоляція / Дослідження територій: «Мінлива хмарність» в «Ізоляції»

Надзвичайно цікавий і чомусь не зовсім популярний  в Україні досвід – резиденцій успішно реалізує Фонд культурних ініціатив «Ізоляція», що у місті Донецьк.

«Мінлива хмарність» - фотовиставка, яка є результатом минулорічної резиденції для фотографів. З понад 280 анкет було обрано лише 8 фотографів, а дослідження реальності незнайомого міста проходило під керівництвом знакового українського фотографа Бориса Михайлова. До речі, майже всі учасники заявили, що можливість працювати з таким знаним фотографом і була однією з головних причин, що змусила їх відгукнутися на open call. І ось вони 8 фотографів: Марко Цитрон (Італія), Марина Блек (Канада), Ричард Енсетт (Англія), Нуно Баррозо (Португалія), Флавія Жункейра (Бразилія) Наталя Павловська (Угорщина), Саша Курмаз «Гомер» та Олександр Стринадко (Україна). У роботах кожного з них оживає унікальне бачення, представляючи, таким чином, не тільки високо персоніфіковану природу їхніх зустрічей і творчих пошуків, але також колосальне багатство і внутрішню безмежність фотографії в сучасному мистецтві. Всі вони реалізовували свої проекти протягом серпня 2011 року, допомагали їм асистенти-волонтери, а куратори виставки зробили майже неможливе аби всі роботи були представлені якнайкраще. Наприклад, роботи  росіянки Наталі Павловської, яка зараз мешкає в Угорщині, роздруковали на вінілі та розмістили на стінах одного з цехів заводу, і тому вони дуже нагадують рекламні зображення, які заполонили сучасні міста.

Під час резиденцій фотографи досліджували місцевість, всім було запропоновано представити свої роздуми про "мінливу хмарність" – явище суперечливе, яке можна розглядати з точки зору топології, психології, соціології, політики, естетики, антропології та ін. Дехто їхав зі своїми ідеями, хтось продовжував вже розпочаті дослідження,  а хтось нічого не готував і був готовий працювати під впливом нових вражень.

У зв’язку  з відкриттям виставки фонд організував зустріч-дискусію з фотографами. Були представлені майже всі герої, 7 з 8, Наталя Павловські не змогла приїхати. І публіка зібралася зовсім не випадкова: постійні відвідувачі, молоді люди, які були волонтерами проекту, городяни, а головне,  абсолютно всі з фотоапаратами. Та, навіть, самі фотографи встигали під час дискусії відповідати на запитання та фотографувати слухачів. Чесно кажучи, фотограф у процесі роботи – це окрема і не менш цікава історія. 
Але повернемося до «Мінливої хмарності», тому, що досвід резиденцій виявився доволі продуктивним для всіх сторін.

Отже, Марина Блек – певно єдина учасниця яка мала особливий інтерес відвідати місто. Марина мешкає у Канаді, проте її батько походить родом зі Східної України, у 17 років він виїхав з країни і дуже рідко згадував про своє минуле.  Марина розповіла, що коли збиралася на резиденції, то свідомо нічого не шукала і не читала про місто і регіон. Проте їй дуже пощастило, адже у одній з волонтерок вона побачила себе у минулому. Саме ця дівчина і стала головною героїнею, а Марина намагалася сконструювати пам'ять про своє минуле за допомогою фотоапарата.

Ричард Енсетт розповідає про крихкість людської природи серіями свої робіт «Мати та дитина», «Хлопчики-аутисти у міському саду» та «Лікарняний сад». Фотографі з серії «Лікарняний сад» зроблені у саду обласної травматологічної лікарні і демонструють фізичні травми, натомість фотографії дітей–аутистів доводять, що травми не завжди мають  очевидні маркери. Ричард використав дуже потужний фотоспалах, що зробило його фотографії яскравими і хоча сесії проходили вдень, в необізнаної людини складається враження що на фотографіях ніч. Всі його роботи представлені як лайтбокси.

Історії Олександра Стринадко цікаві тим, що  він як мешканець  Донецька відкрив для себе район, де знаходиться «Ізоляція». Його фотографії являють собою імітацію випадкового погляду, який закріплено специфічним розміщення робіт на поверхні спеціальних тумб.

Нуно Баррозо стає безпосереднім учасником подій, він вивчає та досліджує субкультури, повністю захоплений  ситуацією та без знання мови він за короткий термін спромігся стати «своїм» у компаніях малознайомих людей.

Гомер (Саша Курмаз)   пішов далі за всіх та не обмежився лиже фотографіями. Він також намагався передати  звукове оточення героїв свої фотографій, таким чином глядач потрапляє у маленький світ субкультурних героїв та їхнього оточення.

Марко Цитрон  досліджує місто з висоти пташиного польоту, поступово спускається та продовжує свої дослідження на землі, а саме місто розглядає як ліс, що огортає сліди цивілізації.

Наталя Павловська досліджує зв’язок  між естетичною організацією міського пейзажу та ідеологічними цінностями, що домінують у суспільстві. Художниця намагається показати наскільки гіперболізоване перенасичення кітчем бутує в сучасному міському середовищі.  

Флавія Жункейра наймолодша з усіх фотографів, вона подолала  велику відстань та побачила продовження проблем, які її турбували. Маю додати, що лише попередні роботи Флавії були додані до основної експозиції виставки. ЇЇ фотографія занедбаного будинку культури у Горлівці  відображає сентиментальну парадоксальність, яка супроводжує перебіг часу.

Проте більшість городян відмітила, що нічого нового на виставці вони не побачили, адже схожі речі вони бачать щодня. Може в цьому і полягає майстерність фотографа за короткий час змогти побачити те, що є очевидним для місцевих жителів?

Виставка відкрилась 3 червня і буде працювати аж до 1 жовтня, дні відвідування: четверг-неділя.

Аня Шеррер, спеціально для сайту «Арт-Вертеп»