Володимир Лендич / Поезія "Невидане. Частина 3"

Слова

Мені не віриш – не вертайся ,

Я поберуся з самотою ,

Коли зустрінеш- одвертайся ,

І не іди слідом за мною .

Твої слова згубились гарні ,

Розкидані як порване намисто ,

Звабливі , втішні , але марні ,

Не сяючі в очах вогнисто .

Чекала довго я зізнання ,

Гарячого і ніжного ,палкого ,

Одне у відповідь мовчання ,

Нещирий зір , холодне слово .

Нема в коханих зайвих слів ,

Вони солодкі чи гіркі ,

Чому ж лишились без слідів

Зізнання щирі і палкі ?

Побачення

Де забарилась ти , кохана

Останній промінь догорів ,

Розквітла зоряна нірвана ,

Підвівся місяць і яснів .

Легка твоя майнула тінь

Коли засяяли Стожари

І місяц світлу золотінь

Розлив на землю і на хмари .

Повіяв холод з оболоні ,

Закубливсь морок у садку ,

Зустрілись губи і долоні ,

Серця прискорили ходу .

Жагучий потяг , твої чари ,

Солодкі стогони з грудей ,

Палаючи в крові пожари ,

І сльози із твоїх очей

Мені нарешті показали

Всіх почуттів твоїх глибинь

І більше нам не заважали

Твої одежа й лепетінь .

Мрії

Сурми мандрівні забриніли

В непосидючих головах ,

Невгасні зорі їх манили

І не лякав підступний страх .

А попереду , над світами ,

Немов сріблясті блискавиці ,

Як переможні оріфлами ,

Швидкі , летючі наче птиці ,

Під сонця золотавим світлом

Майнули , одірвашись од землі ,

Підхоплені побіжним вітром ,

Ясночервоні кораблі,

Натхненням сповнивши вітрила ,

Затріпотівшими що крила ,

Вільніші ,ніж птахи небесні ,

Легенькі , зовсім безтілесні

Чарівні мрії , світлі і безмірні ,

Провісники боїв грядущих

І справ нетлінних ,невмирущих ,

Володарям своїм покірні ,

Майбутні подвиги таять

Святу щоб правду відстоять .

В них отаманом воля буйногрива ,

Стерно гарячими руками ,

Твердими стоячи ногами ,

Оповиває віра незрадлива ,

Уявою породжені думки

Про вічний неозорний світ ,

Огненні коси Персеїд ,

Джерела чисті і струмки ,

Людські життя і смерть ,

Буття щоденну коловерть ,

Проротства грізні й віщування ,

Гарячу перед битвою молитву ,

Невловні спогади й страждання ,

За таланом , удачею гонитву ,

Кохання нероздільного метання ,

Жагучі сповіді й зізннання .

Швидкі і неквапливі ,

Невпинні і мінливі ,

Не знають вільні кораблі

Ні меж , ні перепон ,

Один для них лише закон ,

Він діє з ранку до зорі :

Ніхто тобі не креслить долі ,

Ні на землі , ні в небесах ,

Ім’я не пише в протоколі

Й немає правди в образах !

Наснагу знайдеш в боротьбі ,

Свою тоді проб’єш дорогу

Якщо не звіриш волю богу

І як повіриш сам собі ,

Впізнавши ясно без підказки

Свої звитяги і поразки.

Ворожба

Пелюстки ніжних квіт

Твоя розкидує рука

І їх змарнілий оксамит

Стрімка несе ріка .

Болюче серце токотить

І умивається сльозами ,

Душа збентежена горить

І рветься за думками .

Зрадливе зіллячко ромен

Не знає “так”чи “ні”,

Коханих очі чарівні ,

Нечутну музику імен .

Не вір зів’ялим квіточкам ,

Їх не розпитуй про любов ,

До тебе йшов я по зіркам

І сам навік знайшов .

Прощальний поцілунок

Моя релігія – кохання ,

Лише йому я помолюсь ,

Віддам всю душу без вагання ,

Лише коханню покорюсь.

Учора ці святі слова

Ти мовила як присягання ,

Сьогодні ж віра дотліва ,

Згасає без прощання .

Ти гаряче учора шепотіла:

З тобою милий назавжди ,

Лиха нас не розірве сила ,

Лише до завтра підожди !

Тому лукавий твій цілунок

В душі палає мов отрута ,

Підступний ніби розрахунок ,

Він крає серце як цикута .

Ти знала , ти тоді вже знала:

Холодний ліг між нами край,

Тоді навіщо ти сказала ,

Лише до завтра зачекай ?

Коханій

Коханий образ бачу всюди

І п’ю духмяний подих твій ,

Палкі бажання тиснуть груди

І слів жарких бентежить рій.

Ти в очі глянь і не лякайся ,

З тобою вдвох ми над світами ,

Зі мною вище підіймайся ,

Любов назустріч лине з нами .

Ми вже нікому недосяжні ,

Удвох як тіні промайнули

Як почуття гарячі , справжні

У серці ночі спалахнули .

Жагучі пристрастні слова

Ти без упину шепотіла ,

І непокірна голова

З душею в небо відлетіла .

Весна

Скажи , любисточку, мені

Де веселки ховає весна

І в якій золотій стороні

Свої барви лишає вона ,

Бо тепер чарівниця - весна

Вируша в незбагненні краї ,

Та чи випита чаша до дна

Й поривання схололи твої ?

Хіба мрії , надії , думки ,

Свіжий вітер і пахощі трав ,

Солов’їні гаї і їх чисті струмки ,

Де конвалій тобі назбирав ,

Десь засяють у інших світах

Неспалимим вогнем , купиною ,

Оживуть в полум’яних словах ,

Щоб ми знову любились з тобою ?

Ні , серденько гаряче моє ,

Там безжальний нелічений час ,

Тут розквікло кохання твоє ,

А як вічність покликає нас ,

Коли хвильки останні спливуть

І закінчиться зоряна мить ,

Ти про руку мою не забудь ,

Щоб нам разом з тобою злетіть !

Прийди 64

Кохана ніжна і єдина ,

Ніч чарівниця настає,

Остання добіжить година

І прийдеш сонечко моє.

Для тебе тільки я живу,

Дарую мрії і думки ,

І з неба зірочок нарву-

Тебе зігріють крихітки.

Зірки розкидаю по долу ,

П´янких конвалій постелю ,

Укрию шовком землю голу

Для твоїх ніжок без жалю .

І дочекаюсь серед ночі

Легкої тихої ходи ,

Почую ніжки як дівочі

Ступають босими сюди.

Тебе я піснею позву,

Моє почуєш ти жадання

Любові , щастя наяву &