Володимир Лендич / Поезія "Невидане. Частина 4"

                   Прийди  

 

                              Кохана ніжна і єдина ,

                              Ніч чарівниця настає,

                              Остання добіжить година

                              І прийдеш сонечко моє.

 

                             Для тебе тільки я живу,

                             Дарую мрії і думки ,

                             І з неба зірочок нарву-

                             Тебе зігріють крихітки.

 

                             Зірки розкидаю по долу ,

                             П´янких конвалій постелю ,

                             Укрию шовком землю голу

                             Для твоїх ніжок без жалю .

 

                              І  дочекаюсь серед ночі

                             Легкої  тихої ходи ,

                             Почую ніжки як дівочі

                             Ступають босими сюди.

 

                             Тебе  я  піснею позву,

                             Моє почуєш ти жадання       

                             Любові , щастя наяву                                 

                             І вірного твого кохання .

                           

  Змарнілі  квіти

                              Черемха квітами убралась,

                              Купалась в сонячній красі ,

                              Пахущим морем розливалась

                              І сяяла в рясній росі.

                             

                              Та інші квіти пригадались,

                              П´янущі , бунтувавші кров,

                              Вони самотніми зостались       

                              Як та загублена любов.                                  

 

                              Ти наші ночі пам´ятаєш ,

                              Жагучий  їх співучий рух ?                   

                              Ти не сказала, чи кохаєш ,

                              Мовчав весни безсонний дух.

 

                              Як повернути теплу нічку

                              І шепіт квітів одцвілих ,

                              Смарагдову м´яку травичку

                              І жар серденьок молодих ?

 

                              Кохання як метелик вільне,

                              І так як  він згоря в вогні         

                              І не почуєш , коли згине

                              На часу річки бистрині.

 

          Воля і доля   

                              Ти вся  моя ,моя, моя                                

                              Волошкам  шепочу на полі ,

                              Повторюю твоє ім´я

                              Вітрам і вільній волі .

                              

                              Все ж воля чи кохання ?                             

                              Безцінні два скарби

                              Панують без вагання ,

                              Не йдуть без боротьби .

                              

                              Та  волю теплинь

                              Очей твоїх ніколи не згада ,

                              Життя не шкода за їх синь-

                              Душа їм  сповіда .

 

                              І доки серце паленить,

                              Віддам тобі  всю волю

                              І за щасливу кожну мить

                              Згадаю  вдячно долю.

 

                   Знаки   

                                  Чого б я тільки не віддав,     

                                  Щоб нічку буть одну з тобою ,

                                  Нічого б більше не бажав

                                  Ні  серцем , ні душою.

 

                                  І щоб моя міцна рука

                                  Твою маленьку потримала

                                  І хай кохання відшука

                                  Слова , що ти  чекала.

 

                                  Ти не од холоду тремтиш

                                  І руку віддаєш свою,          

                                  Та в відповідь мені мовчиш ,

                                  Не кажеш що люблю.  

                                  

                                  Нарешті потаємний знак ,

                                  Легесеньке торкання

                                  За тебе ясно мовить “так “,

                                  Покинувши  вагання.                        

                                 

                                  В моєму серці щира згода

                                  Вином іскристим розлилась,

                                  Твоя розквітчалася врода ,

                                  Рум´янцем свіжим зайнялась.

                                  

                                  А очі радістю палали ,

                                  З них сльози щастя полились

                                  І більше ніж слова сказали ,

                                  Як наші руки заплелись.

                                   

                                  Солодка необорна сила

                                  Стрімкою хвилею прийшла ,

                                  Обох знайшла і підхопила

                                  І за собою понесла.

 

                         Сон   

                                              Зорі вогненні                                                    

                                              Травневої ночі ,

                                              Сонати натхненні  -               

                                              Вітання співочі                          

                                              Птах невсипущих ,                  

                                              Незримих нічних ,                        

                                              Співців піднебесних             

                                              Дзвінких , голосних                      

                                              Я слухав, дививсь                         

                                              На палаючі зорі ,                  

                                              І сну не коривсь ,

                                              Доки роси прозорі,              

                                              Дрібненькі перлинки ,                        

                                              В сріблястому сяйві

                                              З´єднали хвилинки ,

                                              Неквапні і  зайві                                     

                                              В нічному чеканні ,                     

                                              Бо ти все не йшла

                                              Й по ясному світанні .

                                              Невже не знайшла

                                              Заповітну альтанку

                                              Старого куточка ,

                                              Зігрітого з ранку                           

                                              Сонцем садочка ?

 

                                              Чекав я чекав                                                

                                              І заснув ненароком ,

                                              І наче не спав,                                        

                                              А визиркував оком:

                                              Ось в вранішній млі

                                              Світла фея кохання                      

                                              Явилась мені                                   

                                              Попитати бажання ,

                                              Єдине , гаряче ,

                                              Щоб жаром палало

                                              І серце незряче

                                              З собою гукало                       

                                              В омріяну казку

                                              Палкої любові,

                                              Пізнати і ласку,

                                              І сни кольорові...

     

                                              А усмішка сонця ,        

                                              Торкнувшись повік ,  

                                              Добігла лиця -               

                                              І сон мій ут ік;         

                                              Я очі відкрив,                   

                                              Без сподівання

                                              Їх вгору  підвів 

                                              І збагнув чарування :                 

                                              То ти , моя мила,                                      

                                              Мене обіймала,            

                                              Із вуст шепотіла                 

                                              Й, сміючись, цілувала...

 

                       Тіні                                 

                                            Гадав, забув тебе ,          

                                            Забув і пристрасть і любов,

                                            А серце все ж скребе,

                                            Не чує молитов.      

                                            

                                            Воно, довірливе, дарма                   

                                            Плекає  сподівання ,                  

                                            Його наруга не займа ,                    

                                            Не тішать оправдання.                    

 

                                            І не лукав йому вночі                              

                                            В обіймах у другої ,

                                            Гіркою хвилею не мчи             

                                            До пам´яті старої .                                 

 

                                            А тіні гомінкі минулі ,

                                            Їх непокірні голоси ,

                                            При світлі дня поснулі ,     

                                            Загаслим згарищам неси.

 

                                            Останні кволі поривання     

                                            І сірий попіл почуттів,                                          

                                            Безсилі  натякання      

                                            Загубляться між снів.

                                       

                                            Печаль і туга невимовні                     

                                            І рани болісні кохання ,    

                                            Колись  загояться , незгойні ,

                                            І підуть зпозарання.