Культура / Хто і чому реставрує українські цвинтарі

З 19 серпня по 2 вересня у селах Притулівка та Тимків Хмельницької області відбудеться польсько-українська реставрація цвинтарів ХІХ століття. Проект втілюватиметься силами волонтерів з обох країн за сприяння польського товариства каменярів «Магурич» («Magurycz»), головою якого є Шимон Моджеєвський, та українського Центру мархоцькознавства (керівник Володимир Захар’єв). Ця експедиція буде вже другою. Ми поспілкувалися з двома братами — Павлом та Андрієм Нечитайлами. Перший є одним з організаторів від української сторони, другий — волонтером, котрий брав участь у першій експедиції.

Спочатку ми поставили кілька питань Павлові:

— Як виникла така ідея і чому саме на цій території відбуватиметься реставрація?

— Під час відвідин Кракова я познайомився з учасником товариства каменярів «Магурич» та істориком-мистецтвознавцем Даміаном Новаком. Він розповів про існування такої організації та показав матеріали досліджень попередніх років. Я з шкільних років захоплювався старовинними надгробками та цвинтарями, проводив дослідження деяких з них із друзями. Через це ми порадились і вирішили спробувати організувати експедицію до Притулівки. Притулівка — особливе місце. Це глибока надзвичайно мальовнича долина річки Ушиця. Колись під керівництвом мого вчителя, археолога Володимира Захар’єва, ми досліджували печерний монастир в її околицях та курган давньоруського часу. Зараз там ніби зупинилось життя, а раніше існувала химерна та велична держава графа Ігнатія Мархоцького. Цей просвітник, новатор та дивак ввів у своїх володіннях власні закони та від’єднався від Російської імперії. Він подарував селянам волю, розвивав промисловість та сільське господарство (нові агрокультури, мануфактури, друкарні, млини тощо), займався освітою своїх підданих, заснував благодійні лікарні й влаштовував пишні та фантасмагоричні свята. Його матеріальна та культурна спадщина виявилась настільки потужною, що В. Захар’євим було засновано Центр мархоцькознавства, який видав уже три томи наукових праць. Дивовижна природа та унікальне історичне минуле — ось два фактори, які вплинули на вибір місця. Центр мархоцькознавства та товариство каменярів «Магурич» обрали за об’єкт досліджень та реставрації цвинтар, де були поховані жителі держави графа Мархоцького.

— Чому відсутня будь-яка підтримка на державному рівні?

— Це скоріше риторичне запитання. Читачі прекрасно знають, чим займаються люди, що представляють нашу державу на офіційному рівні, і які проблеми їх цікавлять. До чого тут якийсь цвинтар в Хмельницькій області? Це ж як мінімум смішно. Проект має назву «Wspуlne zapomniane dziedzictwo» («Повернення забутих спадщин») і втілюється силами Центру мархоцькознавства та польського товариства «Магурич» в рамках програми «Przemiany w Regionie — RITA» («Зміни в регіоні — РІТА»), фінансований польсько-американською Fundacj Wolnoci (фонд Свободи).

Основна матеріальна допомога від України — це хлопці та дівчата, які свідомі того, наскільки важливим подвигом є відновлення кам’яної монументальної спадщини, тим паче пов’язаної з предками, з культом померлих. Шанування покійних є однією з найбільших сакральних святинь, і люди, які долучаються до впорядкування цвинтарів, переживають більше, ніж просте задоволення від зробленої доброї справи.

— Які були плани минулого разу і що вдалося зробити?

— Були плани відреставрувати цвинтар в Притулівці і поїхати до сусіднього села. При перших оглядинах кладовище здавалось маленьким, на ньому стояло близько 5 хрестів. Але коли розчистили кущі та трави, виявилось, що воно займає солідну площу, там було поховано більше сотні людей. В результаті відреставровано та впорядковано 50 надгробних плит та 28 хрестів. Під час реставрації трапились і цікаві знахідки: унікальний хрест із напівстертим зображенням людини і залишки тризни (старовинна посудина від горілки і розбита миска).

Наостанок розмовляли з Андрієм:

— Скільки людей зголосилось допомагати минулого разу і хто переважно були ці волонтери?

— Експедиція тривала близько двох тижнів, і тому експедиційний склад був «плаваючим». Хтось від’їжджав, хтось приїжджав: не всі могли залишитись на увесь термін, і це нормально. Загалом волонтерів нараховувалося близько 50, з них 18-19 чоловік було від української сторони. А люди насправді були різні. В основному молодь: студенти, молоді спеціалісти, але були і старші поляки, і жіночка з Ужгорода, якій під 60. Численною була група молоді із Кам’янця-Подільського. До маловідомого подільського села приїхали волонтери навіть із Харкова та Енергодара. Над розчищенням надгробків працювали також відомі люди: лідери кам’янецького гурту «Пропала грамота» та тернопільського «Nameless», а також переможниця телепроекту «Від пацанки до панянки» Юлія Басаєва.

До речі, останні мешканці Притулівки — всього декілька бабусь — дуже тішилися тим, що до них приїхали реставрувати цвинтар, і щодня носили учасникам експедиції городину, яйця, молоко, а на Спас щедро частували освяченими фруктами. На завершення експедиції над відреставрованими надгробками відправили панахиду священики православної, римо— та греко-католицької церков.

— Чи був якийсь інструктаж перед початком роботи?

— О, інструктаж був головною проблемою. Через те, що пояснювали все по ходу роботи, виникали деякі непорозуміння і ляпи. Наприклад, одного разу затерли зображення на плиті.

— А як вирішувалась проблему харчування?

— Готували самі на багатті. Спочатку вахтовим методом, а потім визначили двох найбільш здібних людей. Мене у тому числі. Але доводилось закінчувати працювати пізніше від усіх, тому що коли всі закінчували роботу, то йшли митись, а ми готували. А потім усі йшли відпочивати, а ми мили посуд.

— Але враження після закінчення експедиції, напевно, все ж залишились позитивні?

— Враження… Під час реставрації я познайомився зі своєю майбутньою дівчиною. А після експедиції переїхав до нею у Вінницю. Ми й досі живемо разом.

Усіх бажаючих долучитися до проекту, а також тих, у кого виникли будь-які питання, просять звертатись за електронною адресою: nechitajlo@ukr.net.

Проїзд оплачується. Студентам робота в експедиції може бути зарахована в якості практики.

 

Розпорядок та умови експедиції наступні:

Розклад:
7:00 — підйом, сніданок;
7:30–14:00 — робота на об’єкті;
14:00 — обід;
15:00–19:00 — праця;
19:00–7:00 — вільний час.

Види робіт:
Для дівчат: прибирання території перед та після роботи, чистка надгробків (щітками, хімічними розчинами).
Для хлопців: відкопування, монтаж фрагментів надгробків в єдине ціле, інша важка робота з каменем та деревом.

Харчування:
Триразове коштом експедиції. Приготування їжі здійснюється власними силами по черзі.

Проживання:
У власних наметах або під експедиційним тентом.

 

Автор: Лесик Панасюк, Експедиція ХХІ