Любко Дереш / Любко Дереш не читає книги своїх колег

Письменник Любко Дереш  розповів про свої літературні смаки.

"На початку цього літа я пережив невелику культурну смерть. Це було викликано знайомством з культурою древньої Індії. Я й раніше знав, що є такі речі, як Махапхара, Рамаяна, Веди. Коли я почав глибше вивчати ці теми, дізнався, що вони є в хороших перекладах. Виявив, що ця давньоіндійська література не може вважатися давньоіндійською, тому що вона не належить Індії як якійсь державі. Вона належить якійсь культурі чи цивілізації з дуже високими духовними й культурними стандартами. Чим більше я читав цієї літератури, тим менше мені хотілося іншої літератури – класичної, сучасної. Я побачив, що це даремне витрачання часу. Це описання авторами свої тієї чи іншої психічної неспроможності, психічної слабкості, яка оспівується й підноситься як щось особливе. Мої книги великою мірою такі. Але коли скуштуєш вищого смаку не хочеться повертатися до цього нижчого", - розповів Любко.

Дереш сказав, що не спеціально не читає сучасну літературу, і навіть не радить читачам власні тексти.

"Коли я зрозумів, що сучасна література не має особливої цінності, окрім як забавити, розважити й подражнити. Ми задовольняємося віртуальним сурогатом. Це ще одна модель віртуального сексу – більш тонкого, рафінованого. Я це дуже добре розумію, тому що зловживав цим також у своїх книгах, - зізнався письменник. - Всі люблять читати сучасні книги, бо в них все закінчується добре, або навпаки – все сталося дуже погано, але ми розуміємо, що це література. Це не з нами. Сама ідея того, що література може мати повчальний характер і він є приторним. Направду є література, яка має хороший духовний базис і така література дійсно збагачує і додає щось до нашої душі, вона нас веде до пробудження, а не до сну. Я вирішив не читати літератури, яка мене присипляє, от і все. Тому я каюся, що не читаю своїх колег, я маю велику повагу до Юрка Андруховича, Сергія Жадана, Іздрика, Карпи, Прохаська... Коли мені попадуться їхні книги, я буду читати їх з поваги до них, але я не слідкую за тим, що відбувається в українській літературі, світовій літературі, бо я бачу, що це все котиться в прірву і я не хочу опинитися в цій прірві. Я не хотів би звужувати рамки літератури вартої вивчення лише до тої літератури, яку я вивчаю, тому що є серйозна духовна спадщина, створена на території України. І в християнській традиції є така література, і вона має виразно більшу цінність, ніж цінність Любка Дереша "Поклоніння ящірці", і я б радив людям читати таку літературу, а не мою, наприклад. У мене зникло бачення сенсу навіщо писати заради розваги, це виходить нечесно - я забавляю людей і не беру на себе відповідальності за те, що я роблю. А хочеться серйозних чесних відносин із читачами".

Інна ІЩУК