Книжковий Арсенал / Платформа Книжковий Арсенал

Писати про подію, про яку, здається, вже все було сказано, – справа завідомо невдячна. Захоплені статуси, приватні розмови, репортажі з місця подій – всі зводилися до одного: "Книжковий Арсенал 2012" виявився успішним у різних сенсах. Утім, варто придивитися до деталей, що складають формулу успіху фестивалю.

Цьогорічний "Книжковий Арсенал" показав в українському контексті новий формат книжкового ярмарку, який вже зовсім і не ярмарок, а радше платформа, на основі якої створено структуру, що охоплює чи не всі виміри, дотичні до сьогоднішнього розуміння книги. На відміну від класичного "ярмаркового" набору – презентація книг, автограф-сесії самотніх письменників, котрі закликають усіх, хто проходить повз, "ознайомитися з цікавеньким", перебирання поглядом звичного набору звичних видавництв – "Книжковий Арсенал" запропоновав ширший арсенал можливостей репрезентації книги як сучасного культурного феномену. Хоча, звісно, без названих обов’язкових складових у поодиноких випадках теж не обійшлося.

Програма "Книжкового Арсеналу", складена кураторкою фестивалю Ольгою Жук і координаторкою українського сегменту Іриною Славінською, може правити за мапу трендів сучасного українського книжкового контексту. Скажімо, коли в минулі роки критика перебувала в пошуку "великого українського роману", то тепер вже прийшла черга письменників вийти до аудиторії і спробувати відповісти на запитання: "Як написати український бестселер?". Є сподівання, що такі дискусії найближчими роками приблизять появу певного літературного феномену, що стане відповіддю на запити перших й амбіції других.

Проект діалогів між письменниками "Обмін речовин" показав, що у нашому контексті аудиторію, як завжди, цікавить не тільки слово, написане письменником, а й слово, ним/нею промовлене. З уст письменника найбанальніші речі сприймаються як справжнє одкровення. Проект "Складносурядні", реалізований у партнерстві з АртПолем, підтвердив ще одну тенденцію сучукрліту, що продовжує лишатися актуальною: часто авторам замало засобів для вираження у словесному полі, а тому музичні експерименти стають продовженням їхнього творчого пошуку. Варто сказати, що Фестиваль Нової Музики, організований у партнерстві з агенцією "УХО", для декого з відвідувачів був взагалі ключовою подією "Книжкового Арсеналу".

Окремі заходи були присвячені питанню створення електронних книжок і застосуванню моделі крауд-фандінгу для видання книг, що засвідчує спробу переосмислення нових підходів до книговидання та просування кінцевого продукту до потенційного читача. Варто згадати й стильне представлення коміксів і графічних романів. Це й експозиція окремих уривків із класичних коміксів, і стратегічно продумана репрезентація українського графічного роману-блокбастеру "Даогопак", що впродовж фестивалю розкуповувався таким накладом, якого "українські бестселери" досягають протягом кількох місяців. Якщо взагалі досягають.

Мультидисциплінарність "Книжкового Арсеналу" втілюється навіть не в окремих роботах, що лишилися зі "Скульптурного салону" і були інкорпоровані у книжково-торгівельний простір, створюючи заразом і відчуття взаємопроникнення, взаємопідтримки окремих проектів Мистецького Арсеналу. Радше йдеться про різноманітні майстер-класи і майстерні, що функціонували протягом цих днів, скажімо, майстерня зі створення шрифтів, книгодрукування та майданчик ілюстраторів.

Простір "Книжкового Арсеналу" створив незвичайні композиції, об’єднавши територіально проект арт-буків "Книжковий обід" Алевтини Кахідзе та Катерини Свіргуненко з майстернею професійних кухарів. Таким чином, розглядання в білих рукавичках книг, створених художниками й художницями, перемішувалось із запашними запахами справжньої кухні для шлунку, а не для розуму, що неодмінно збирала свою аудиторію. Іншим символічним поєднанням "Книжкового Арсеналу" було сусідування приблизно в одному просторі виставки стародруків і зразків сучасного переписування та стилізування копій під старі видання. І, як на мене, це якнайкраще передає концепцію "Книжкового Арсеналу" – представлення книжки в усіх її втіленнях і дотичних вимірах – від реального фізичного до віртуального.

У контексті останнього "Гогольфесту", окрім визначального для української культури принципу "власними силами", багато говорили і про глядачів, аудиторію, які визначали обличчя фестивалю. У випадку "Книжкового Арсеналу" ця теза також реалізувалася сповна. Не знаю, що скаже статистика, але повні зали під час головних подій і розкуплений асортимент найцікавіших стендів вкотре підтвердили відкритість "широкого загалу" до таких фестивалів. У якості платформи для створення продуктивного інтелектуального середовища "Книжковий Арсенал" слугував місцем зустрічі представників різних дисциплін, котрі, зазвичай, залишаються у своїх окремих тусовках, які, за аксіомою, між собою не перетинаються.

Все це та ще міжнародні зірки-літератори, оригінальні проекти і майстерні, дитячий майданчик, будівля Мистецького Арсеналу, що створює ілюзію об’єднаності, суцільності простору, змушують вкотре повторити за чисельними відгуками: другий "Книжковий Арсенал" чітко та виразно розставляє акценти у переліку не тільки провідних українських книжкових виставок, яким тепер доведеться дещо переглянути свої застарілі моделі, а й у списку міждисциплінарних фестивалів. Які, за давньою українською традицією, організовуються "власними силами" і всупереч обставинам.

Олександр Михед

може правити за мапу трендів сучасного українського книжкового контексту. Скажімо, коли в минулі роки критика перебувала в пошуку