Олег Лишега / «Весь час змушений балансувати між Шекспіром і Сковородою»

Олег Лишега – український поет, драматург та перекладач, літературні вечори з яким – справжня рідкість. Поет каже, на зустрічі з ним ходити корисно, бо його вірші щоразу звучать інакше.

Він постійно щось переписує, змінює першооснови. Є вірші, які мають до двадцяти варіантів… Корисна літературно і поетично смачна презентація книги «Великий міст» Олега Лишеги відбулася у львівській кав’ярні-книгарні «Кабінет» за участі автора та незмінного модератора Юрка Кучерявого.

Розпочав літвечір Олег Лишега із читань першої дії п’єси «Друже Лі Бо, брате Ду Фу..», яка увійшла в однойменну збірку прозових творів. Як зазначив Лишега, цю книгу він писав майже тридцять років, до неї, зокрема, увійшли фрагменти його загубленого фантастичного роману «Пава».


- Коли я був у Бурятії, у війську, і отримав листа від Грицька Чубая, то він писав: «..ти вже там, біля курганів давніх китайських поетів», - коментував Олег Лишега. - Так в одному герої п’єси «Друже Лі Бо, брате Ду Фу..» поєднались великі китайські поети і Грицько Чубай. А в іншому: Лі Бо і талановитий кібернетик Борис Жданюк, який прекрасно малював і з яким ми створили могутній ансамбль антимузики і навіть дали кілька домашніх концертів. Насправді ж п’єса написана у жанрі театру «Но», де всі мусять грати у масках із завченими рухами, інтонаціями. Жаль, у Львові немає для такого дійства сцени. Колись Сергій Проскурня поставив цю п’єсу. Її грали у Львові у підвалі, у Києві – в бомбосховищі на Прорізній, і у Швейцарії – теж у глибокому бомбосховищі. І я там теж грав роль...

Чимало було сказано на зустрічі і про поезію. Що вона таке, якою може бути, які виклики ставить мові. «Колись після Елліота і Лоуренса перекладав Роберта Пенна Уоррена (це першокласний американський поет), - розповідає Олег Лишега. - Його дитинство минуло у Техасі, розпеченому штаті, де клубками звиваються гримучі змії і залазять у найпотаємніші кутки. Запам’ятався мені вірш, де розповідається, як він малим хлопчиком після тривалої хвороби виходить нарешті з дому, на ранчо. Це - як інша хвороба, прекрасна лихоманка. Коли він повертається додому, йдуть такі рядки: «Цілу ніч я блукав у сліпучій метафорі, у тому сні, що, може, снився снігові». Оця сліпуча метафора снігу, хлопчика у Техасі, де завжди посуха, – це і є поезія. Контраст хвороби, що переростає у ще прекраснішу лихоманку...».


Згодом Олег Лишега цитував ще не одного американського поета, перепрошував за свій «техасько-лондонський акцент», зізнався, що й сам міг би писати вірші будь-якою мовою. Єдина мова, яка не викликає у нього довіри, – мова есперанто. Літератор розповів, що міг би стати співаком. Навіть радо продемонстрував, як підспівує собі на дозвіллі. “Весь час є альтернатива, - переконаний Лишега. - У цьому світі я весь час змушений балансувати між Шекспіром і Сковородою. Часом їх поєдную, і десь там ще вплітається Елла Фітцджеральд”.


Письменник закликав усіх не бути песимістами. Мовляв, стільки зерен прекрасних посіяно навколо. Треба лише зігнутися і підняти. «Кричимо, що такий час, а насправді бувало ж і страшніше. Але ж ми витримали...» - каже Олег Лишега.

Божена Городницька, Високий Замок