Дмитро Лазуткін / «Для мене поезія – кохана дружина. Я їй навіть не зраджую»

Поет та секс-символ у літературі. Спортивний коментатор у журналістиці. Віднедавна президент «Клубу Бойових Митців». А ще бронзовий призер Кубка світу з кікбоксінгу і кік-джитсу, чемпіон України з козацького двобою, володар чорного поясу з кемпо-карате. З такою багатогранною особистістю можна поговорити про спортивні досягнення, телебачення зсередини та інші країни, але ми обрали все ж літературу. У ній Дмитрові Лазуткіну як ніде затишно і комфортно, у ній він свій.

.– Літтусівка тебе знає як чудового лірика, трішки як спортивного коментатора, менше як майстра спорту. Що у твоєму житті було раніше: спорт чи поезія?

– Поезією в силу її специфіки не можна займатися по плану і систематично. А от спорт – і дисциплінує, і розвиває. Не бачу перешкод для того, аби вони співіснували у гармонії між собою. Принаймні я – за поєднання писання віршів і фізичних вправ.

На власному ліжку за фізичними вправами (2008 рік)

– У Вишневського наука – це дружина, література – коханка. Як у тебе розподілились ролі між літературою і спортом?

– Для мене поезія – кохана дружина. Я їй навіть не зраджую.

–  У 2008 році тебе визнано секс-символом сучукрліту. Цей статус допомагає чи заважає?

– У більшій мірі допомагає. Хоча іноді звужує сприйняття текстів деякими читачами до постійного очікування еротичних мотивів. Все-таки я різний, і я люблю експериментувати, не зациклюючись на одній темі. Хоча любовної лірики у мене чимало. Але це не поетичний конвеєр, а відверта розмова про головне. Кохання – це ж головне, чи не так?

 

 Дмитро Лазуткін – секс-символ сучасної української літератури за версією читачів «ДЧ» та відвідувачів Львіського форуму-2008

. – Якось ти сказав, що немає неприступних жінок, просто є довгостроковий і короткостроковий бізнес-план. Тобі ні разу не відмовляли? Чи можна застосувати цей бізнес-підхід до літератури – як і до кохання?

– Я це колись сказав напівжартома, а мої слова вже журналісти вирвали з контексту. Звісно ж, неприступні жінки існують. Принаймні такі, для завоювання яких потрібно докласти надто багато зусиль. Іноді – і життя замало. Я саме це мав на увазі. Бізнес-підхід до літератури – як і до кохання – мені не притаманний.

– Ти у віршах можеш написати все? Чи є межа, самоцензура? Чи такі вірші просто не для загалу?

– Я можу написати все, що підпадає під моє розуміння естетичної правди. В цьому я абсолютно відвертий. Самоцензура ж часом допомагає підвищити мистецьку якість того чи іншого твору. Не думаю, що обов’язково треба виливати на читача все, що виникає у хворій уяві автора. Фільтр смаку текстам не шкодить. Я не веду подвійне літературне життя – оприлюднюю все, на мою думку, варте уваги. Хоча з часом деякі погляди змінюються. Дещо б у старих текстах я замінив би, але таких місць не так вже й багато.

«Читайте і слухайте мене:)», – Дмитро Лазуткін на Ночі поезії та музики non-stop 2012 у Львові

– Не думав спробувати себе у прозі?

– Думав, але поки що – не кортить опускатися до рівня прози. Адже мені пишеться легко. Я не вимучую вірші, вони виникають – з відчуттям польоту. До речі, як на мене, у нашій прозі і так забагато поетів. Хотілося б більшої структурованості, сюжетності, цікавих характерів і правдоподібних діалогів.

– Співпраця з гуртом Kozak System (автор пісень «Шабля», «Така спокуслива») призвела до того, що ти з ними навіть заспівав. Чи буде продовження в цій сфері?

– Сподіваюся, що пісні в мені і надалі народжуватимуться. А значить і слова з музикою зіллються. Я вже радий тому, що мої «Шабля» і «Така спокуслива» так яскраво зазвучали. Вірю, що і з Kozak System ще попрацюємо, і з Калєкцією, і з іншими музикантами. Я, взагалі, людина відкрита для експериментів. А ще хотілося б знятися якось в кліпі – можливо навіть зробити постановку бойових сцен. Є веселі ідеї, як красиво й дотепно показати бійку, і є розуміння, як це можна донести та подати.

 

Дмитро Лазуткін та Kozak System в арт-пабі «Бочка»

 .– 22 лютого відбувся перший підпільний бій «Клубу Бойових Митців», президентом якого ти є. Це проба поєднати спортивну й літературну діяльність? 

– Це відкритий Клуб, де поети зможуть між собою позмагатися. Такі собі літературні батли, подібні до слему. Але трохи не слем. Такі поєдинки відбуватимуться щомісяця. У митців буде 3 хвилин, щоб переконати публіку, що він кращий, що саме за нього глядачі повинні віддати свій голос. Мабуть, це єдине правило.

Спілкувалась Анна Богородіченко, Друг Читача