Остап Сливинський / Письменники про мову: Остап Сливинський і Андрій Содомора
«ЛітАкцент» продовжує публікувати низку відгуків актуальних у сучасному літературному процесі письменників про мовний критерій як один із найсуперечливіших у визначенні приналежності певного письменника до певної національної культури. Отже, сьогодні пропонуємо міркування Остапа Сливинського й Андрія Содомори. А далі — буде.
- Остап Сливинський:
Роль одного з головних «зцементовувачів» національної спільноти – це запряг, у якому література йде з XIX століття, i наразі (особливо в нашій недавно покроєній за лекалами національних держав частині світу) нічого не вказує на те, щоб література швидко від цієї ролі звільнилася.
Але порядкування корпусу «національної літератури» згідно з мовним критерієм – це річ ще більш анахронічна. Вже кілька десятиліть тому Чеслав Мілош питав із гіркотою: «Чому не можна бути польським письменником, який пише литовською? Чому це неможливо нині?» Чому це було можливо у ХVІІІ столітті, a зараз перетворилося на неподоланий бар′ єр?
Річ у тім, що «національна література» – це інститут чи навіть інституція, яка будується в світі ідей, тобто високо понад головами самих людей, насамперед понад головами письменників, які, фактично, цю літературу творять. Це механізм, який не сконструйовується так, щоб уміти впоратися зі складними ідентичностями, які, за іронією, дають якраз найкращу літературу.
Найгірше для літератури – це ЕКСКЛЮЗИВІЗМ. Лише формула I/I, a не AБO/AБO може бути продуктивною в писанні історії літератури і в розкроюванні її сучасності. Інакше література перетвориться на орган місцевого самоврядування, який преречений без кінця перекопувати одну й ту саму грядку.
Часто говориться про непочутість російськомовних письменників в Україні. Попри всі спекуляції, чи не є це результатом того самого ексклюзивізму, як накинутого ззовні, ІНСТИТУЦІЯМИ української та російської національних літератур, так і такого, що існує в свідомості самих авторів, як випечене там клеймо?
Я пишу зараз це, перебуваючи в Центральній Америці, де національні літератури, повноцінні, зі своїми сильними традиціями, успішно існують поза категорією мови, всі пишуть іспанською. Критерії приналежності до певної національної літератури – місце народження або проживання, але насамперед – ідентифікація, відчуття глибокої причетності до певного місця, традиції й спільноти. Мені здається, є чому повчитися.
- Андрій Содомора:
Уродженець Чернігівщини письменник Опанас Лобисевич, ще до Івана Котляревського, збираючись перекладати Вергілієві «Буколіки» українською мовою, мотивував свій вибір тим, що «запах думок», висловлених рідною мовою, «єсть найсладчайший». Отож – рідна мова, мова свого роду, свого народу… Вона, ця мова, як і писана нею література, в Україні повинна домінувати, бути ядром української літератури, її обличчям. Надто тепер, коли наша мова, і то в незалежній Україні, – перед загрозою не меншою, аніж у часи, коли Україна була фактично колонією. У рамках цієї літератури – письменники інших національностей. Їхні твори, навіть тих, хто пише не українською мовою, належить сприймати як доповнення, урізноманітнення, врешті, й збагачення української літератури. Проблема, одначе, аж ніяк не проста, адже все тут залежить від позиції письменника, мотивації вибору мови, від його ставлення до України – якою вона постає у його творчості. Не все, що писане українською, гідно представляє Україну –і навпаки. До речі, з виходом творів Горація українською мовою, ще у вісімдесяті роки, щиро привітали мене С.Аверінцев і М.Гаспаров. Цікаво, що й Горацій спочатку вагався, якою мовою йому писати,– грецькою чи латинською, обрав усе-таки латину; Марк Аврелій – грецьку (про національне почуття у нашому розумінні, звісно, ще не йшлося). Важливо зробити вибір, і тим вибором – визначити свою позицію: ставлення до народу, серед якого живеш, до його історії, його мови. Що ж до себе особисто, то не мислю свого життя поза українським словом, яке в’яже мене з піснею, історією, долею України, врешті – з дитинством, до якого повертаємося, щоб не знеособитись, не втратити себе.
Джерело: <a href="http://litakcent.com/2013/02/25/pysmennyky-pro-movu-ostap-slyvynskyj-i-andrij-sodomora/">ЛітАкцент</a>