Не замовляй мені своєї смерті...
Не замовляй ні моїх ран, ні болю...
Нехай болить...Й до стіни приперті
Залишимося ми з тобою

На дні довгих дворів, що вени,
Де, мов героїн, снігом спадає січень...
Хворію я тобою шалено
Й слава богу, що нема про це свідчень,

Що видзвонюючи залізом дверей під*їздних,
Наче в дзвони, інфернально й ніжно
Ти пішов без тих сівдчень жодних
У той січень свій білосніжний

Безтурботним і безстатевим, мов янгол,
Й засвітився тихо до перехожих...
Ти повернешся так, як усі бумеранги...
І тоді я вилікуюся, може...