Культура / «На Великдень»: світанкова пісня про воскреслого Христа

На Великдень: вірші, казки, оповідання. [Для молодшого та середнього шкільного віку]/ Упор. Ю. Березенко, худож. С. Балух. — К., 2013.

Уже не вперше напередодні релігійних свят видавництво «Братське» готує книжковий подарунок для молодших читачів, а заразом для їхніх батьків. Цього разу книга «На Великдень» вмістила 21 прозовий твір та 8 віршів, які тематично переплітаються між собою та описують події від Вербної неділі крізь Великодній тиждень аж до свята Вознесіння. Книга розповість про те чому необхідно готуватися до Великодня ще теплої осені, як дістатися до Божої домівки та про богословські роздуми дітей, чому Вознесіння – це свято.

Безперечно тексти оповідань, так як і їх автори, відрізняються між собою. Проте у них читач відчує емоції, що викличуть співпереживання у дитини. Взяти хоча б такі метафоричні словосполучення, «дрібне сито кучерявих хмаринок», «у повітрі царювала урочиста радість» («Радісний ранок», Надійка Гербіш). Також однією з найважливіших характеристик творів є адаптованість їх до сьогодення – «розмовляє як у «Хроніках Нарнії» («Як Мартуся з Мишкою писанки писали», Наталка Малетич).

Події відбуваються не лише у домівках героїв, а й також на пагорбах поблизу Витанії, на Оливковій горі, у Палестині, Єрусалимі, Галилеї. Героями оповідань безперечно є діти та батьки, а також Марія Магдалина, єврей Хаїм, баба Сара. Особливістю цієї книги у порівнянні з попередніми є те, що книга вийшла щиро природолюбна. В частині творів спостерігається діалог дітей з природою, а героями є самі тварини – віслюк, який везе Учителя («Вхід Господній у Єрусалим», Наталка Малетич), лев, слон та зайці-боягузи, які найближче до людей підходять («Заячий Великдень», Людмила Юрченко), рибка Блискітка, зайча Вухань, орля Крилко, які бажали супроводжувати Христа до Святого Отця («Услід за Ісусом», Ірина Хомин).

Між рядками дитячої книги яскраво видніються основи сімейного спілкування української родини: розповідь біблійних історій про Ісуса, якого врятував сам Господь… вербовими котиками («Котики», Оксана Радушинська), готування до свята («Як Мартуся з Мишкою писанки писали», Наталка Малетич), всілякі забавки з крашанками на Великдень («Заячий Великдень», Людмила Юрченко). Разом з тим деталізуються особливості великодніх святкувань в українській культурі: потрібне червоне яєчко! («Шкабатурчин Великдень», Володимир Чернишенко), «40 клинців» на писанці («Як Мартуся з Мишкою писати писанки», Наталка Малетич), гаївки біля церкви («Заячий Великдень», Людмила Юрченко), Радониця – поминальний день («Дванадцять», Галина Ткачук):

«… оці квіти на могилках, живі чи штучні. Це – наглядне втілення людської турботи і вдячності».

Не надто об’ємну книгу, що водночас є перевагою самостійного вибору дитиною, можна цілком обґрунтовано назвати хрестоматійною, адже оповідання хронологічно та послідовно викладені у відповідності до розвитку подій Біблії, інформація у них ніби доповнює та розширює знання про Великодні свята.

Сюжети оповідань та віршів формуватимуть у молодших читачів почуття співпереживання, емоційної напруги, адже героями творів є їх однолітки; також таке читання стане джерелом знань про святкування Великодня українцями. Окрім того, книга є достатньо мобільно-дослідницькою та спонукатиме молодшого читача до самостійного розв’язування сюжетних проблем, в яких опиняються герої.

«А в Україні зими морозяні, то й пальми не водяться, — казала хрещена. — Зате в нас росте верба, котра найпершою озивається на непевне весняне тепло і прокидається від довгого сну, ніби проголошуючи початок весни й радості та вітаючи Ісуса разом із людьми» («Котики», Оксана Радушинська).

Ілюстрацій у книзі не дуже багато, однак малюнки Світлани Балух як завжди дивовижні. Важливо, що в порівнянні з попередніми книгами, у цій є додаткова та корисна інформація, наприклад, інструкція для виготовлення Великодньої листівки, а одне з оповідань навіть розпочинається з інструкції: «спершу треба взяти гофрований кольоровий папір і вирізати з нього квадрат зі стороною 10 см. Далі квадрат скласти удвоє, потім — учетверо, а тоді — увосьмеро» («Дванадцять», Галина Ткачук). Варто звернути увагу видавців на  створення у наступних виданнях короткого словничка для молодшого читача, який детальніше тлумачитиме авторські слововживання.

Наявність книги у домашній бібліотеці юного читача долучить їх до розуміння та сприйняття духовного досвіду українського народу.

Хай радістю сповняться днів життя та свята Воскресіння!

Марія УДУД, Друг Читача