Богдан Софійчук / Місто

Наше містечко, напевно, таке ж ,як і тисячі інших провінцій України. Вузькі каштанові алеї , маленькі площі, парк – усе це вже давно перестало вражати зір його мешканців, неначе все так завжди і було. Звичайна картина: усі кудись біжать, крик, сигнали авто, світло ліхтарів та відблиск місяця у водах Дністра. Тут давно вже не важливо хто ти в душі, всі дивляться лише на блиск металу, з якого зроблений корпус твого годинника. Тут людина втратила свою істинну суть ,і, ставши маріонеткою, слухняно бігає за покликом «господаря», а хтось все життя чекає свого «корабля порятунку», не розуміючи,що він стоїть на автобусній зупинці. Усі жителі , одягнувши чужі маски, спішать на чужу роботу, щоб бути щасливими, граючи чужу роль в житті чужих їм людей….
©Богдан Софійчук©