"Шукайте жлоба в собі. Ви його швидше за все знайдете", – написав Сергій Жадан для збірки "Жлобологія". Вона містить 33 есе від митців та інтелектуалів. Проект представили 4 липня в клубі агенції "Наш формат". Присутні розповіли про власні жлобські риси

– У ТРАМВАЙ ЗАЙШОВ ПАЦАНЧІК, СІВ НА КОРТИ І ЗАКУРИВ СІГАРЄТОЧКУ. Це настільки вразило Івана Семесюка, що він побіг у майстерню і намалював картину "Брателло." З цього все й почалося, – 44річний шоумен Антін Мухарський тримає портрет чоловіка у спортивній кофті й картузі. – 2007го Леонід Кучма сказав: "Художник очень тонко ощущает реальность" – і дав Семесюку премію. І ми почали відкривати для себе безмежний світ жлобства.На екран проектують сторінки з книжки "Жлобологія", що вийде у вересні. На обкладинці – картина Семесюка "С Днем рождения, брат". На ній іменинника Валєру зі свинячим рилом оточили гологруда Мерилін Монро, Адольф Гітлер із вусатим котом, Гомер Сімпсон у вишиванці.Шпалери клубу стилізували під газетні шпальти. За барною стійкою двоє юнаків ділять соняшникове насіння на порції, протирають келихи.

– Адідасікі, капцімоноліт – це ознаки низового жлоба. Елітні вдягають костюми Brioni та їздять на Lexus'ах. Іноді вони слухають Вівальді замість шансона. У кінці 1990х із бандитських тонованих "бех" замість блатняка лилася класична музика. Зараз – рейв, техно, транс, – розповідає Олекса Манн. 35річний художник сім років не дивиться телевізора. – Але жлоб – це не спортивні штани, а світогляд виживання. Вони проникають у всі сфери. Пишуть, малюють, знімають телепрограми – такі, шо самі не можуть це витримати. Це креативний клас. Вони ж думають, що роблять продукт для жлобів – потужні шоу з 15хвилинними рекламами.Наді мною живе бабушка, яка має синдром жлобського стукачєства. На День Незалежності за 3 кілометри грав концерт, звук відбивався від нашого будинку. Вона викликала ментів, мовляв, у мене на балконі вечірка. Приїхали, дзвонили в двері, а я вже тоді спав. В її очах я пропаща людина. Бо колись справді була якась туса, музика, куча народу. Бувало, після роботи пожлобськи набухувалися, скандалили, ламали меблі. Тепер вона викликає ментів кожен раз, коли щось трапляється на районі. Коли бачимося, я чемно вітаюся, вона – теж, крізь зуби, але нічого не каже.

– МОЖЕ, ПИВО С РАКАМИ? Сядєм на корти, поговорім про жизнь? – до зали вривається фотограф Олександр Заклецький. У морському кашкеті, спортивних штанях і розтягнутій білій майці, на ногах шльопанці поверх шкарпеток. Несе миску раків.– Надо побогатому именно пиваса туда залить, сметаны, кароче. Потом їсти під пиво, всє діла, – ділиться рецептом Олександр. – Раки всмоктують будьякий смак. Тому в холодну воду кидаємо те, що створює атмосферу. Корінці пастернаку, селери, петрушку, кріп, цибулю, зубочок часнику. Пиво додається потім. Жлоби готують не так. Просто взяли окріп і кинули туди раків. Коли побагатому, то варять просто в пиві.– Так вони ще живі, – дивляться на раків художники. – Сам ловив?– Зараз це браконьєрство. Їх можна у вересні ловити. Сюди їх возять із Казахстану чи Вірменії.

– Це ж їх живими кидатимеш?

– Обов'язково. Вони харчуються падаллю. Коли здихають, то починається швидкий процес саморозкладання.– Це насильство.– А курку їсти – це не насильство?– У МЕНЕ ТАЄМНА ПРИСТРАСТЬ ДО БРУТАЛЬНОСТІ, – 65річний драматург Богдан Жолдак за столом береться за рака. – Дитинство пройшло на Донбасі. Біля мого хутора Леніна під час війни висадили в повітря динамітний склад. Два дні не було видно сонця од чаду. Совіти під час відступу підірвали всі шахти і розказували, що то німці. Донбас треба було відновлювати, туди звезли всіх розконвойованих зеків. Ця блатота створила певний етнотип. Тому про донєцкіх – це не легенди. З часом Донбас став найзаселенішим районом СРСР. Карний елемент там був шалений. Мат висів у повітрі, переливаючись. Але цим людям часто не бракує справедливості. Жили під показовою шахтою в селищі Ірміне. Там стояв колосальний пам'ятник Сталіну. Коли він помер, шахтарі витягли на гору линви з відбійними молотками і збурили пам'ятник к чортовій матері, не чекаючи розвінчання культу. У КДБ втягнули язики в попу, бо боялися. Розуміли, якщо робити репресії проти цих людей – почнеться все, що хочеш. Зеки найбільше відчули на собі Сталіна. У табори на 10 років засилали за просту крадіжку. Увесь Радянський Союз був збудований зеками. У них почуття справедливості інакше побудоване. Мають образу, що їх безкоштовно експлуатували на найтяжчих роботах. Перші страйки були серед шахтарів, а не серед інтелігєнтів­філологів. Потім клята бандократія поглинула цю стихію. Але зараз настрої на Донбасі неоднозначні.У молодості мав культ грубої фізичної сили. Був від природи здоровенним дядьком і користувався цим. У переповнений тролейбус заходив саме в ті двері, де більше юрмилося народу. Пропихав натовп – всі попереду котяться, а мені втіха – почуваюся бульдозером. Оце жлобство. Дівчатам сильно подобався. Конкурентом моїм завжди був не здоровіший чи гарніший, а якийсь зігнутийнещасний пропитий алкаш. Такі дивилися на дівчину плаксивими очима і викликали жалощі. Вони працювали на співчуття, а я, як жлоб, не міг прикинутися паралітиком. Дівчата роками вірили їм, а вони бухали собі за дівчачий рахунок.Відпускав грубі жарти. Збиралася компанія із супервитончених людей, які від слова "попа" могли втратити свідомість. Розповідав анекдоти, стояла суцільна ржачка і анекдотний мат. Вдалося заохотити до матюків найінтелігентніших. Через мене у якійсь суперечці вперше заматюкався Вадим Скуратівський. Він, може, найбільший інтелектуал у світі. Таких універсалів небагато. 1981го в мене народилася донечка, потім – дві внучки. Одразу все запам'ятовують. Тому при них тримаю язик. Але дбати за чистоту мови – не однозначно. Українська література ніяк не могла розпочатися, аж поки Котляревський не зробив вульгарну пародію на "Енеїду" Вергілія. Ніякі зусилля усіляких Величковських і Сковороди не могли її підняти. Цей енергетичний механізм запускає найсвятіші матерії.

МИТЦІ ВИХОДЯТЬ У ДВІР, ПОЗУЮТЬ ДЛЯ ФОТО ПІД СТІНОЮ АГЕНЦІЇ ІЗ КАРТИНАМИ.

– Жолдак, ти можеш руками не махати? – розставляє присутніх фотограф.

– От же ж, шо з людиною роблять спортівні штани, – відповідає той.– Та ти можеш памалчать пять мінут?У будинку навпроти з балкона гавкає чорний пес.– О, щас ще міліцію на нас викличуть, – запалює цигарку 39річний художник Андрій Єрмоленко у футболці зі знаком Супермена. Вдруге за рік вдягнув спортивні штани. – Інколи одягненим лягаю в ліжко і сплю – це ж жлобство. Коли лєнь – це саме воно. Жлоби одягають спортивні костюми, бо їм наплювати на все. Скажуть, патамуша мнє так удобна. А ще жлоб у мене включається, коли вип'ю. Останнім часом це роблю лише з товаришами, бо знаю, що вони мені не пробачать. Напиваєшся, у тобі включається бик, потім ще в комусь. І от два бики зібралися на п'яном глазу і починають один одному якісь болти вкручувати: "Да я тєбя нє понял, ану пашлі вийдєм". У восьмому класі займався спортом. Були історії, коли район на район. Зуби вибивали, половини їх нема. Потім зрозумів, що дівчатам подобаються начитані. Щоб "покорять", почав читати книжки. Взяв Фрейда. Нічого не розумів, але вимучив. Пишався, що вимучив.Хороші фільми помагають. Хічкока не можуть витримати жлоби, братів Коенів. Там убійства, але ніхто зі жлобів не дивиться. Якщо любиш Шевченка, вивчи напам'ять "Катерину". А взагалі, хочеш прививку від жлобства – розмовляй українською. Тоді жлобік у тобі потихеньку помирає.