Олег Скрипка / Уроки української. Практикум від знаменитостей

Вже близько року в Києві, Херсоні, Луганську діють безкоштовні курси української мови, ініційовані громадськими активістами. З цієї осені географія розширилась – уроки проводять в Житомирі, Кіровограді, Кременчуці, Калуші, Сумах, Севастополі. Зараз триває набір учнів в Донецьку і Черкасах.   

Викладачами працюють близько сорока волонтерів. Це професійні філологи – науковці, шкільні вчителі, викладачі ВНЗ. Курс, розроблений за допомогою Центру освітнього моніторингу, розрахований на півроку. Учнями вже стало п’ятсот осіб, з них півтора сотні в Києві.

"Передусім ми формуємо середовище для спілкування українською мовою, оскільки саме мовний, а нерідко – психологічний бар’єр стоїть на заваді їх органічному переходу на спілкування українською. То ж чимало уваги приділяється усному мовленню. Хоча звісно присутні теми з граматики, стилістики, орфоепії, ділового спілкування, лексики", - розповідає координатор курсів Анастасія Розлуцька.

На черзі створення аналогічних курсів при Верховній раді для охочих народних депутатів.

Також набувають популярності розмовні клуби. З грудня минулого року такий відкрили у Донецьку, з січня – в Одесі. Це можливість хоча би раз на тиждень потрапити в мовне середовище, яке необхідне для вдосконалення усного мовлення.

За бажання можливості завжди знайдуться. В цьому переконані відомі особистості, колись виключно російськомовні, яких опитала УП.Життя. Їм теж було спочатку не просто перейти на українську, але в цій справі, за їхніми словами, головне  – сильна мотивація.

Отож, пропонуємо порадник від знаменитостей для охочих перейти на українську. Вони розповіли, що мотивувало вчити українську і як на практиці це зробити?

Олег Скрипка: "Якщо ми хочемо, щоб наші діти жили в достатку – ми мусимо розмовляти українською"

Відомий рок-музикант Олег Скрипка народився і виріс в Росії, вищу освіту і перші музичні вершини здобував в Україні, але українську мову вже почав вчити у Франції, куди переїхав на початку  90-х років.

"Коли ти віддаляєшся від України, ти вже дивишся зі сторони і на ситуацію в Україні, і на себе. В тебе чітко формуються акценти і пріоритети. Ти починаєш поважати себе, а один з проявів цієї поваги, зокрема, і повага до мови, якою ти говориш", - пояснює музикант.

Скрипка називає мову невід’ємною складовою державності. "Послаблення позиції української мови – це послаблення української державності, а послаблення української державності веде вже до економічного послаблення. Тобто наш гаманець залежить від мови. Коротко кажучи, якщо ми хочемо щоб наші діти жили в достатку, ми мусимо розмовляти українською", – виводить формулу музикант.

Фото Артема Жавроцького

"Смішними" вважає дискусії на тему, навіщо знати українську, якщо й так всі розуміють російську.

"Це питання не політичне, це суто культурне питання та питання освіченості. Ти знаєш мову - ти освічена людина, не знаєш – не освічена. А дискусія, навіщо її знати, це дискусія із-за лінощів, низького культурного рівня  і неграмотності", - переконаний рокер.

"Я не буду примушувати всіх людей говорити українською, а лише скажу, що люди, які переходять на українську мову у вжитку, це люди які замислюються взагалі, ким вони є, що роблять у цьому світі та куди вони рухаються", - вважає Скрипка.

Крім того, на його думку, знання мови країни, в якій ти живеш – це обов’язкова передумова для успіху. Це він відчув на власному прикладі у Франції: "Нас поїхало четверо, але лише я і Сашко Піпа за  три-чотири місяці вивчили французьку мову. А через півроку ми зробили кар’єру в Франції, одружилися на француженках,жили в центрі Парижу, і мали статки. А двоє музикантів, що не захотіли вчити мову чи не змогли, поверенулися до України і знаходяться в стадії рибака у розбитого корита. Знання – це сила!"

Відтак, головним інструментом у вивченні мови музикант вважає виключно бажання. "Під лежачий камінь вода не тече. Більше того, якщо людина є лежачим камінням,  вона є об’єктом маніпуляцій. Чим більше ти знаєш, чим більшою кількістю мов володієш, тим більше ти  особистість. Тому я звертаюся саме особистостей – вони мають вчити мови і не лише українську, а всі, які їм цікаві", - резюмував Скрипка.

Ірен Роздобудько: "Зрозуміла, що  треба кидатися, як кошеня у воду – набралася мужності і одразу почала писати українською"

Відома письменниця Ірен Роздобудько родом з Донецька, з дитинства російськомовна, оскільки так спілкувалися її батьки. Це вже наслідки політики русифікації, оскільки бабуся письменниці  –  україномовна, навіть викладала у школі українську мову та літературу.     

"В Донецьку мала величезний потяг і бажання говорити українською, бо пам’ятала себе малою в дитсадку на ранках в українському строї. Але там не було мовного середовища. Тому, коли вступила до Київського університету, подумала: тепер нарешті я заговорю, бо це ж Київ! Але, виявилося, що крім кількох викладачів, ніхто більше українською не говорив. Тоді я розслабилася, подумавши: значить ми так живемо і нам нормально без української", - пригадує письменниця.

Другий стрімкий потяг до вивчення мови предків з’явився на початку 90-х, під час хвилі національного відродження. "Але переїхавши остаточно в Київ, я рік мовчала. Бо потрапила в україномовне середовище, і мені ніяково було відповідати тією мовою, якою до мене звертаються. Так само, як мені було ніяково в Англії не відповідати англійською, а в Китаї – китайською", – продовжує Ірен.

Щоб заговорити, дівчина серйозно взялася за самоосвіту: "Зараз простіше, багато є молодої, сучасної літератури. А тоді я читала класику, де були більш-менш складні словесні обороти. Тобто я почала читати. Далі для практики перекладала українські вірші, поезію російською мовою, щоб відчути смак слова, його щільність, запах. Наважилася одразу з Ліни Костенко. Читала, перекладала, а потім поволі почала розмовляти з людьми, перестала бути німою, перестала боятися, що нароблю помилок".

Головна порада від Роздобудько для вивчення української – не боятися. "Треба просто говорити. Ми всі робимо ці помилки, оскільки так сталося, що ми двомовні, чуємо постійно скрізь різні мови. Нехай це буде неправильно, але не бійтеся говорити та конструювати речення", –  переконує письменниця.

Щоб остаточно закріпити успіх, Ірен вибираючи між україномовною та російськомовною газетою, пішла працювати у першу: "Я зрозуміла, що мені треба кидатися, як кошеня у воду. Набралася мужності, затамувала подих, і одразу почала писати українською. Звісно мне правили редактори, як без цього".

Роздобудько переконана, що питання мови – це питання любові до тієї землі, на якій ти живеш. "Якщо ти не любиш цю землю, то вона тебе і відштовхує", – переконана письменниця.

Наступне – це питання власний амбіцій: "Я подумала, хіба я якась дурна, рогата чи хвостата, що не можу українську мову вивчити, якою, тим паче ще й мої предки говорили?"

І останнє – це питання інтелігентності. "Вважаю, що мові спекулюють люди неінтелігентні, ліниві розумом своїм, бо вивчити мову нескладно. Саме тому мені було б соромно, якби я її не досі не вивчила".

Лариса Денисенко: "Це як кохання: коли воно прийде, це відбудеться непомітно"

Ще одна відома письменниця Лариса Денисенко з дитинства мала повне право не вчити і не розмовляти українською. Адже сама з родини національних меншин – мама литовка з домішками польської крові, в тата намішана ромська, грецька, угорська та трішки української крові. Батьки між собою говорили російською. Дочку віддали в російськомовну школу, де від уроків української та була звільнена саме як представниця національних меншин.

Попри те, школяркою Лариса читала україномовну літературу. "Але я не говорила українською, бо не мала мовного середовища", – пояснює Лариса.

"Тому дуже важливо мати в своєму просторі людину, яка говорить українською, і яку ти поважаєш, любиш чи вона просто тобі цікава. Тоді набагато легше перейти на українську мову. Ця близькість проявляється і в мовній близькості, і цей перехід відбувається сам собою. Це як кохання, коли воно прийде, це непомітно для тебе відбудеться", – продовжує письменниця.

Фото Олени Ведмідь

Для Лариси такою людиною став її тодішній шеф. У 23 роки, отримавши фах юриста, дівчина пішла працювати в Міністерство юстиції, яке очолював Сергій Головатий.

"Офіційну мову я швидко вхопила, бо щодня з нею працювала. Але досі вдячна Сергію Головатому, бо він крізь мою повагу до професійної діяльності притягнув мою любов до української мови. Бо він нею розмовляв невимушено, гарно, елегантно, а не просто офіційно. Він не просто розмовляв українською, він нею жив", – пригадує літераторка.

"Мене зажди дивувало, чому люди нехтують тим природним, щоб мало б само по собі відбуватися, тобто чому не вивчити українську, живучи в Україні? Але нам потрібні поштовхи. Тому моя порада – знайти такий поштовх чи інтерес. Це може бути книга, людина, кіно, пісня, все що завгодно. Коли ти це знайшов, якщо в тобі воно клацнуло, то вже не втрачати той імпульс і далі розвивати" – радить Денисенко.

Вадим Красноокий: "Держава, яка не може змусити людей поважати державну мову, має поганий прогноз на майбутнє"

Лідер гурту "Mad Heads" Вадим Красноокий – учень та випускник однієї з столичних російськомовних шкіл. Аж до 34-ох років музикант думав і розмовляв здебільшого російською.

У школі українську, звісно, чув. Але лише кілька разів на тиждень на уроках мови і літератури. Словесний запас більше збагатив у бабусі в селі на Миколаївщині. Відтак вже у дорослому віці, маючи певний досвід, легше було перейти повністю на українську.

Фото TabloID

"Тільки практика! Спочатку починав це робити з людьми, які зі мною розмовляли українською, тобто переходив до них на українську. А останні п’ять років уже зі всіма говорю виключно українською,  бо це моя позиція. І я закликаю усіх переходити на українську, бо мова – одна з тих речей, яка створює незалежну самостійну державу", – каже Красноокий.

Вадим каже, що досі зустрічає в Києві людей, які не розуміють українську, більше того, дехто навмисно не хоче її розуміти. "Держава, яка не може змусити людей, які живуть в столиці України,   поважати свою державну мову – це держава з дуже поганими прогнозами на майбутнє. Тому мовне питання обов’язково потребує опіки зверху", – резюмує рокер.

Джерело: Мар`яна П`єцух, Українська Правда: Життя