Коли після робочого тижня  мешканці нашого будинку мріють суботнього ранку довше поспати, то у їх сни приїздить сміттєзбиральна машина.  Вона приїздить рівно о п’ятій.  Після хвилин десяти скреготу заліза, перегукувань робітників з водієм, сміттєзбиральна машина переїжджає через сни мешканців п’яти під’їздів  у зворотньому напрямку.  Покидає двір, щоб з’явитись у снах людей  інших будинків.

     Замість неї, одна за одною, починають приїздить малі автівки.  Сховавшись під кленами,  їх господарі розкладають на столах товар.  Коло  стареньких  жигулів -  молочне.  Дядько Іван витягує з мікроавтобуса, повногно картоплі і різних овочів, ваги.  Тітка Анюта, знатна перекупка зпримістського села, напуска у ранішні сни запах смаженого сала і ковбаси. Запах цей доповнюється запахом свіжої олії , доставленої разом  із борошном,  Степаном Михайловичем.

    І як тільки вони розкладуть товар, то у снах з’являються голоси бабусь:

-          Маріє! Займи мені чергу!

-          А картопля Сумська чи Чернігівська?

-          Анюта!  Залиш сала!

-          А молоко вранішнє чи вечірнє?

-          Борошно не пливе?

-          Капуста на голубці є?

   Питання незмінні роками і відповіді на них теж, але звучать вони кожної суботи, як вперше. Якщо закрити подушками вуха і зачинити вікна, можна не чути голосів. Але ж аромат свіжих продуктів.  Суботній ранок пахне домашньою ковбасою, олією, і це змушує відкрити очі і вийти на балкон,  насолодитись запахом осені і немагазинних харчів.

   Сольним і останнім шаманським дійством проганяння сну є вибивання злим чоловіком килима.

   Букет ароматів продуктів, перемішаний з запахом осені, під ритмічний стук по килиму  будить апетит. Одне за одним відкриваються кухонні вікна і вже запахи смаженого, пареного, вареного виливаються у двір. 

   Пауза.

    Задоволені сніданком мешканці з’являються з під’їздів.  Вони діляться на декілька категорій: 

-          Які їдуть на дачу.  Нав’ючені ношами піші люди повзуть пішки і загружають автівки. Інколи перекидаються запитаннями на зразок : “Ну як у вас врожай?”, “Скільки ви давали грам цукру на літр?”,  “А ви насіння з помідор зібрали?”, … Отримавши відповіді, які  як і запитання роками не змінюються, зникають з двору.

-          Які вигулюють собак. Переповнені гордістю за своїх різногабаритних улюбленців,  крокують з ними від дерева до дерева.  В більшості вони знаються між собою через собак. Цей літній чоловік з таксою, що мешкає в сьомій квартирі, а ця дівчинка веде вівчарку із сто тридцять другої квартири.  За процесом вигулу пильно, з безпечної відстані, спостерігають коти. Поліпшивши якість піщаних ґрунтів нашого двору, четвероногі мешканці квартир зникають у під’їздах.

-          Бабусі і матусі, які супроводжують діток у вічному пориві до музики, без коментарів.  

-          Жіночки, які ведуть чоловіків до крамниць для шопінгу.  Взагалі без коментарів.

-          Юні футболісти. Їх майстерність заставляє з тривогою весь час дивитись в вікно мешканців перших поверхів.

    Можна назвати ще декілька категорій, але не буду перевантажувати. Метушні у дворі вже і так достатньо.

     Ця метушня потихеньку стихає перед обідом.  Від’їжджають продавці, везучи з собою в свої краї виручку , вітання і передачі знайомим і родичам з наших будинків.  З кухонних вікон випливає і заповнює двір запах обідніх страв.  В дворі з’являється щасливо щасливий пенсіонер Володимир Борисович. Він повертається з рибалки і йому вже не страшне навіть питання “Де ж улов?” Його прихід розбудить останню людину,  котра ще спить. Це його онук, системний адміністратор.  Для нього колискова -то гуркіт сміттєзбиральної машини  вранці.

    Ранок вихідного дня змінює день.