Особливості українізації в одному невеликому місті і його околицях. То є не філологія. То є психологія.)

 Група в соціальній мережі невеликого міста центральної України. Учасники місцеві російськомовні громадяни міста, його околиць і ближніх сіл. Задана тема - як нас дістала українська мова. Спостерігаю на екрані ноута паралельно займаючись своїми справами. Цікаво, бо знаю добре цю місцевість. Основна група в кількості півтора десятка російськомовних людей в руслі заданої теми доповнюють один за одним глобальність цієї проблеми в степах України.

 Періодично з'являється якийсь реальний україномовний, але його колектив тут же посилає в схрони карпатських лісів або еміграцію. І я хотів уже було покинути ці спостереження як дещо сталось. Один з шанувальників української мови очевидно не дійшов до карпатських лісів, а привів нових двох учасників обговорення теми. На запитання цих нових учасників ніхто не відповідав і тихо зникав з мережі...

 Дві реальні вчительки свіжопенсійного віку ставили запитання учасникам дискусії ...

- Василю, а чи не ми з тобою їздили на олімпіаду з української мови у восьмому класі? Василь зникає з дискусії.

- Оксано, коли ми з твоєю бабусею вчились в педагогічному училищі... Оксана зникає.

- Льоша! А коли це твої пращури встигнули в Росії пожити. За станцією твій дід і прадід жив. А бабу Тетяну твій дід висватав на нашій вулиці... Льоша зник.

 І так далі. За хвилин десять проблема української мови зникла й ще недавно жвава дискусія завмерла.

Такі особливості невеликого міста де всього три школи.) Тут усі всіх знають.) Особливо вчителі.)))

(Із записної книжки пана Бродника)

 

P.S. Назву "Лагідна українізація" украв. Оскільки у мене блог не є комерційним то можливо пробачать.)