Максим Паленко / ПОЛУДЕННА БАЛЛАДА
Закипає сонце в небі, аж за краї рветься!Як кошенят,поля топить, у липучій спеці.
Мов його гаряче вим`я хтось узяв в долоні
Й потекла пекуча лава з жовтого полону.
Так і тече в нас,як в море, бистрою рікою.
І ні людям ні скотині немає покою.
Там у
Рвуть порепені горлянки,води зазивають.
А у полі -чорні спини підставивши спеці
Рвуть бур`яни чорні люди, а над ними рветься
Сонце на гнучкі та довгі пекучі лозини.
І січе як арештантів тії довгі спини.
І кожен день через себе як крізь стрій проводить.
Тінь блукає по подвір`ю, місця не знаходить.
То примоститься в садочку, то під стріху стане.
Та у сонця лапи довгі. Скрізь знайде й дістане.
Ще й сміється: «Люба сестро,що з тобою стало?
Мо ти мила захворіла? Мо ти заблукала?
Все ховаєшся від мене, та ледве не плачеш.
Світа білого боїшся. Сонечка не бачиш.
Все ховаєшся від мене як заєць від лиса.
Вийди любая до мене ,на світ подивися!»-
Й суне жовтую долоню за комір
Розпустилося по світу й лапи розпустило.
А вона йому
Й уїдливо: «Шо ж ти, брате, як барин роз`ївся.
Сунеш писок де не треба. Ич як розходився!
Лізеш на чуже подвір`я як дурень до мила.
Як отари твої жовті в кошари загоне!
Як стечеш ти за край неба потоком червоним!
Як пройду я темним степом від краю до краю.
Як я тебе по зірочці з неба поскидаю!
Як я…»- та тут сонце хмарку відштовхнуло.
Тінь блимнула чорнооко і в садок гайнула.
Новоолександрівка.1997