Максим Паленко / ЇДУ

Завинчуюсь сходами винтовими в день, по саме небо.
Стягнувши квартиру, як піжаму, з ще сирого тіла.
Кудись мені треба , та не знаю ще -куди треба.
До когось мені є діло , та не знаю -до кого діло.

І поки вони там розберуться і мені розкажуть,
Відкинуся на сидіння,поковиряюся в зубі.
В такі хвилини завжди є час чимось себе розважить.
Поки за вікном мерехкотять дерева,будинки,труби…

Дерева,будинки,труби і натовп такий барвистий
Як той холодець стікає по міста мордяці ситій.
Помитій, блискучій,поголеній, для весни відкритій!
Як Orbit без цукру легке квітневе повітря жуючий.

Небо блакитне як небо.Вітер-дурний такий,
Загляда під весільні сукні,
Бо нині ж у нас субота.
А я знов кудись там їду і поряд зі мною шофер.
І настрій у нас веселий бо дав же Аллах Суботу!

Суботу,коли вечір пахне блядками і пивом!
І треба пару гривень залишить на презервативи.
Бо нині в штанах така погода стоїть-Просто диво!
Як можна сидіть по хатах,коли все таке красиве!

Як можна сидіть по хатах, коли все таке пахуче!
По небу гуляють тучі і може збереться дождік
На вечір.І гріх тоді буде свій гріх ховать за трусами!
Любуйся тепер художнік райдугой між ногами!

Львів. 2000