Вікторія Наріжна / Музичні алюзії як засіб образотворення в романі Любка Дереша «Культ». Розділ 1.3. Банзай і Дарця: єдність протилежностей як «ідеальний суб’єкт»

Розглянувши поодинці образи Юрка Банзая та Дарці Борхес у контексті музичних алюзій, ми не можемо не приділити певну увагу такому важливому структурному елементу, як взаємодія між цими образами. Особливо цікавим в цьому відношенні здається нам порівняльний аналіз тих значень, які витворюють музичні алюзії в образах цих персонажів.

Для початку вважаємо за необхідне дещо розширити поле значень, вже закріплених нами за образом Юрка Банзая. Тепер, після аналізу образу Дарці крізь призму «адресних знаків», та головним чином — у порівнянні з ним, можемо вивести кілька, ймовірно, навіть важливіших характеристик, аніж маргінальність та анахронічність.

Якщо за Дарцею ми в попередньому розділі закріпили такі ключові значення, як «хаос», «ірраціональне світобачення» та «домінанта відчуття над раціо», то за Банзаєм можемо закріпити значення «потяг до структури», «пізнання», «домінанта раціо над відчуттям». Треба, щоправда, одразу означити, що останні пункти в обох переліках позначають не засади світогляду, а, так би мовити, природні здібності, природжену спрямованість особистості.

Знаки такої протилежності знаходимо при порівнянні груп алюзій, пов’язаних з одним і з іншим персонажем. Музика, пов’язана з Дарцею, ще не відійшла так далеко від пісенно-блюзової традиції: Джоплін була по суті блюзовою співачкою; Гендрикс експериментував у сфері блюзових перетворень, поєднуючи рок, блюз, джаз, соул в традиційному та психоделічному варіантах. Проте, в сфері експерименту ця музика перетворювалася на малоструктурований, хаотичний набір імпровізацій, в яких лише вгадувалися вихідні напрямки і які приваблювали саме екзотикою первісної синкретичності. Музика, що є «другим Я» Банзая, навпаки, відрізняється складною структурою та потягом до удосконалення цієї структури. Її основою, на відміну від психоделії, вже не є імпровізація в тому напівсвідомому, екзальтованому, екстатичному стані, який наближував психоделічну музику до шаманського дійства (недарма ж Джимі Моррісона часто називали шаманом). Прогресивний рок засновується, навпаки, на дбайливій роботі, на свідомому, неінтуїтивному компонуванні музики. Це не підсвідомий синкретизм, а досягнена вольовим зусиллям еклектична рівновага.

Проте сказати, що з переходом до усвідомленої структурованості рок-музика втратила свій містицизм, не можна. Змінилася форма: переживання містичних станів змінилося їх осмисленням. Якщо творці психоделії вкладали у свої тексти враження від пережитого під дією наркотиків контакту з містичним, то тексти прогресивного року радше являють собою спробу філософського заглиблення у містичне та метафізичне.

Таким чином, з порівняння психоделічної музики та прогресивного року висновуємо протиставлення «відчування/пізнання», яке можемо сміливо застосувати і при порівнянні самих образів Дарці та Банзая.

Можна навіть говорити про те, що під таким кутом розгляду ці образи-персонажі самі стають означниками, що виражають відповідно означувані «знання» («пізнання») та «відчуття» («відчування»).

На можливість такого трактування вказують також інші, «немузичні» фрагменти тексту. Розглянемо їх як підтвердження нашої думки.

По-перше, знаковою в процесі віднесення аналізованих образів до протилежних сфер знання та відчуття є епізод прогулянки Дарці та Банзая, змальований в третьому підрозділі п’ятого розділу роману. Тут знаходимо такий фрагмент:

"Після обіду вони пішли до нього в комірчину. Банзай тлумачив їй тонкощі фотосинтезу, темнова фаза. Малював графіки, схеми, вона дивилася, розказував, вона слухала (1). Коли він підвів свою розповідь до логічного завершення (2), інкрустуючи її цитатами з «Біохімії» Альбертса i «Так сказав Заратустра» Ніцше (3), Дарця, замість того, щоб подякувати й піти у гуртожиток, спитала, чи він би не пішов з нею прогулятися (4)." [6, с.44]

Лексія (1). Не будемо вважати кодами ті наукові назви, які зустрічаємо в тексті — віднесемо їх на рахунок того, що цитований епізод відображає, по суті, факультативне заняття з біології. Але вже наступне речення дає підставу до роздумів. Банзай «малює графіки, схеми» та «розказує», тоді як Дарця «дивиться» та «слухає». Дії Банзая є продуктом мисленнєвої діяльності, тоді як дії Дарці — просто застосуванням органів чуття. Вона не запитувала, не уточнювала, не доповнювала — вона просто дивилась та слухала. Банзай, у той самий час, не просто «розказував», для обґрунтування своїх пояснень йому необхідні схеми та графіки, що видає потяг до структурованості.

Лексія (2). Туди ж відсилає нас вислів «логічне завершення»: адже завершення може бути логічним лише за умови струнко структурованої оповіді — інакше як визначити критерії його логічності?

Лексія (3). Дуже значущою подробицею є «інкрустація цитатами». Цей момент можна розцінити як примарну появу автора: дуже вже іронічним є введення Ніцше у шкільну лекцію з біології. У цієї іронії може бути ряд потрактувань: іронізування над надмірно визначальною роллю ерудиції в житті Банзая, іронізування над подібною проблемою самого автора (адже весь текст теж не скупиться на цитати), іронізування над «агонічною цитатністю» всієї сучасної доби, врешті решт. Віддати перевагу котрійсь із цих інтерпретацій неможливо; зрештою, вони можуть цілком мирно співіснувати в дусі полісемантичності.

Лексія (4). Цей фрагмент ще раз повертає нас до певної тотожності між образом Дарці та образом хіпі: самостійно та несподівано пропонуючи Банзаєві прогулянку, Дарця, по суті, не виправдовує соціальне очікування (іншими словами, порушує соціальний стереотип).

Тепер розглянемо ще один фрагмент, вже цитований нами раніше:

«Дарця Боргес розказувала йому про себе (1): про дебільних однокласників з Новояворівська, про її любов до Гендрикса, Джоплін та Моррісона (2), про купу цікавих i просто речей з її життя(3)» [6, с.44].

Лексія (1). Доки триває прогулянка, Дарця не просто розмовляє з Юрком, вона «розказує йому про себе», тобто розкриває перед ним свій внутрішній світ. В той час як Банзай намагається приховати свою справжню сутність за чужими словами, Дарця, навпаки, прагне розкритися, дати іншому можливість доторкнутися до її мікрокосму.