Вікторія Наріжна / Музичні алюзії як засіб образотворення в романі Любка Дереша «Культ». Висновки

Отож, підбиваючи підсумки, хотілося б зробити деякі узагальнення щодо того, яку ж роль відіграють музичні алюзії в структурі тих чи інших образів роману Любка Дереша «Культ».

Як було з’ясовано, повніше музичні алюзії представлені у зв’язку з образами-персонажами, зокрема з центральними образами-персонажами (Юрко Банзай, Дарця Борхес) та образами божеств. Музичні алюзії виявилися також дуже важливими для розуміння структурних зв’язків між цими образами.

У структурі центральних образів-персонажів особливу роль відіграють музичні алюзії, названі нами «адресними знаками», а саме назви музичних гуртів. Вони не є відокремленими, а складають дві взаємопов’язані групи, одна з яких (Van Der Graaf Generator, Jethro Tull, King Crimson) пов’язана з образом Юрка Банзая, друга — Джимі Гендрикс, Дженіс Джоплін, Джимі Моррісон — із образом Дарці Борхес.

Обидві групи гуртів не просто представляють певний музичний стиль або напрям, але й виводять на своєрідну філософію, або, точніше, світоглядну систему.

Назви гуртів, пов’язані з Юрком Банзаєм, відсилають нас до такої рок-течії кін. 60-х — пер. пол. 70-х рр., як прогресивний рок. Аналізуючи естетичні засади цієї течії, ми дійшли висновку, що адресні знаки цієї групи вказують на такі риси світоглядної або ж філософської системи:

• потяг до порядку, до складної і досконалої структури;
• прагнення поєднати сучасність і давнину, новаторство і класику, тобто потяг до еклектичності;
• спроби філософського проникнення у містичне, езотеричне.

Також, проаналізувавши історичний розвиток течії та її стан на даний момент, ми виявили таку рису, як маргінальність, а точніше — тенденцію до маргінального положення в музичній культурі.

Усі ознаки, характерні до світоглядного, філософського та естетичного підґрунтя прогресивного року, є по суті прихованими характеристиками образу самого Банзая. Аналіз деяких «немузичних» фрагментів тексту підтвердив цю нашу думку.

Адресні знаки, що з’являються у контексті образу Дарці Борхес, виводять нас на американську психоделічну музику 60-х рр. як складову частину культури хіпі. При аналізі естетично-філософського підґрунтя цієї течії (яка сформувалася на такій культурі покоління бітників, як твори Аллена Гінзберга, Вільяма Берроуза, Джека Керуака) ми виявили домінанту таких культурних орієнтирів:

• повна свобода особистості;
• культ ненасильства;
• заперечення соціальних стереотипів;
• перевага чуттєвого над розумовим;
• потяг до переживання містичного, езотеричного;
• пошуки «розширеної свідомості» за допомогою наркотиків або ж східних медитативних практик (а також за допомогою обох чинників одночасно).

Так само, як і в структурі образу Юрка Банзая, цими рисами можна схарактеризувати не лише музично-субкультурну течію, але й сам образ Дарці Борхес.

При порівнянні двох вищезгаданих груп алюзій виявляється цікава особливість структурного зв’язку між образами Дарці та Банзая: вони співвідносяться між собою як опозиція «відчуття/знання». При цьому будучи міцно зв’язані між собою за допомогою сюжетної лінії кохання, вони творять своєрідний образ «ідеального суб’єкта»: наділеного і знанням, і здатністю до чистого, не пригніченого раціо, відчуття.

Іншою групою образів-персонажів, для інтерпретації яких є дуже важливою інтерпретація музичних алюзій, є образи божеств. Вони представлені парою персонажів (Волинкар при Воротах Зорі та Сатир-Гітарист), яку можна трактувати як пару Бог-Диявол, але не в розумінні опозиції Добро/Зло, а швидше в розумінні опозиції Тінь/Світло як єдності взаємодоповнюючих протилежностей.

Аналіз музичних алюзій в комплексі з іншими ілюструючими фрагментами доводить, що образ Волинкаря втілює в собі процес переходу як процес оновлення, народження чогось нового. Таке трактування цього образу розкриває розуміння ідеї Бога, притаманне всьому текстові.

В ході дослідження нами були виявлені й інші форми наявності музичних алюзій в тексті роману, не пов’язані з образами центральних персонажів чи образами божеств. Ці музичні алюзії дають значно менше можливостей до інтерпретації, не витворюють полісемантичну систему взаємозв’язків, часто є однозначними й дуже прозорими. Ми виділили два типи таких алюзій:

• музичні алюзії як означники гострих емоційних станів (страх, передчуття катастрофи, візійні й передвізійні стани);
• музичні алюзії як субкультурні характеристики.

Алюзії другого типу є явно свідомими характеристиками персонажів з негативним забарвленням, і тому відрізняються деякою схематичністю.

Таким чином, мусимо зробити висновок, що в структурі образів роману Любка Дереша «Культ» музичні алюзії відіграють переважно роль вказівок на приховані характеристики персонажів, виступають означниками основоположних елементів їх світогляду та світовідчуття.

Наше дослідження — лише мала частина того, що можна простежити в цьому насправді багатому й плідному для аналізу тексті. Навіть в аналізі музичних алюзій зроблено далеко не все: наприклад, чекає свого часу неймовірний перформанс, влаштований в коледжі Дарцею, Банзаєм, Павуком та Семпльованим. Хочеться сподіватися, що викладені на попередніх сторінках думки й гіпотези надихнуть когось до подальшої розробки творчості Любка Дереша, який, безперечно, даватиме досліднику нові й нові предмети для роздумів.