Анастасія Полякова / Вона

Вона

У неї розкішне волосся, чарівна шия і витончені рухи. У неї неймовірно гарне обиччя, охайна зачіска і ніжні руки. У неї оксамитова шкіра, сяючі золотом очі і яскраво — червоні вологі губи. Вона неймовірно вродлива жінка, вона нестерпно неповторна і відчайдушно красива. Вона твоя дружина.

Кожна квітка на її сукні вималювана пензлем незримого художника. Кожен гудзик та крючечок на її білизні вдало підкреслює її грацію. Кожен рух її тіла видає надзвичайну силу характеру, що зберігається всередині. Все в ній досконало, неперевершено, фантастично.

Навіщо мені знати скільки їй років і о котрій вона повертається додому?! Навіщо мені чути плескіт її голосу і ринути у вир безмежних сподівань. Навіщо мені вірити в те, що молода та вродлива дівчина може дозволити собі все те, чого ніколи вже не дозволить собі ця вишукана леді. У неї манери тигриці і погляд янгола. У неї гарячі руки і холодне серце. Вона свідомо стоїть обличчям до люстерки, вона чудово знає те саме, що знаю я — вона надзвичайна.

За її спиною немає крил. На її тонких довгих музичних пальцях жодної обручки. Мабуть вона не надягає нічого, що могло б хоч на хвилину відвернути увагу від неї. Вона дивовижна жінка. Цікаво, чи ти це знаєш? Чи ти зміг оцінити її неповторність того разу, коли вперше прокинувся разом з нею в одному ліжку, чи зміг ти віддати належне собі і осягнути — вона твоя. Навколо безліч вродливих парубків і мудрих та досвічених джентельменів, навколо неймовірна кількість справжніх мачо та брехливих Дон Жуанів. Навколо безліч чоловіків, що могли б зробити її щасливою. Чому вона з тобою?

Ти лише жалюгідний покидьок. Ти — ненадійний і непотрібний жодній з нас. Але ми обидві кохаємо тебе. Всупереч розуму та здоровому глюзду, всупереч перешкодам та надіям. Всупереч вашим спільним знайомим та нашим з тобою пересічним помічникам, що у будь який час з надзвичайною щирістю та охайністю були щасливі допомогти молодій парі вийняти люкс у будь — якому готелі будь — якого міста країни. Усі вони нічого не знали ні про тебе, ні про мене, але кожен з них здогадувався, я тобі хто завгодно, але тільки не дружина.

Що вона робила в цех час поки ти був відсутній, чи чекала тебе вдома плекаючи надію на чарівну ніч і такий самий ранок? Чи готувала тобі вечерю і шалено засмучувалася, коли ти спізнювався і все вже було холодним, несмачним, і до того ж ти не хотів їсти, а хотів спати. У тебе було багато справ, ніхто не знав яких. І чим взагалі ти можеш займатися, не маючи ні підприємницького хисту, ні бодай хоч якогось таланту. Ти -ніщо. Жалюгідний мерзотник. Красунчик альфонс. Мені все одно, які гріхи я спокутую зустрічаючись з тобою, але що накоїла вона, чому їй випала доля твоєї жінки? Я ненавиджу тебе і себе — ми згвалтували життя одне — одного. Ми занапастили життя твоєї родини і ми вбили почуття довіри до тебе. Перш за все, ми вбили його в мені. Я нікому не раджу кохати негідника, так само, як нікому не можу перешкодити закохувати справжніх красунь у себе. У свої широкі плечі, довгі міцні ноги, неперевершено чуттєві губи. Список твоїх переваг над іншими чоловіками можна було б продовжувати далі, але не варто, бо я знаю який рахунок ти висуваєш за кожну зі своїх переваг. Ти цього не коштуєш.

Того клятого ранку, коли я вперше зрозуміла, що відчуваю до тебе приязнь я була щаслива. Я була щасливою ще декілька місяців потому, наївно сподіваючись простого жіночого щастя. Мої ілюзії летіли битим посудом об стіну кухні, мої ілюзії стікали водою в душі, мої ілюзії палахкотіли пожежею запальнички. Я була далеко не єдиною жінкою, що кохала тебе. Я була далеко не першою жінкою, яка зненавиділа себе за безглузді, неврівноважені, ідіотські вчинки. І я залишалася поряд з тобою. Не маючи можливості піти, закохана дурепа, втомлена від постійного очікування і порожніх обіцянок я чекала на тебе. Я чекала, що одного разу ти прийдеш і залишишся назавжди, що настане день, коли я не хотітиму до тебе, що у якусь мить янголи подарують мені силу залишити напризволяще цього нікчему. Назавжди.

Цього не сталося. Як не здійснилася жодна її мрія стосовно тебе. Не втілилося жодного її сподівання. Ти виявився бездарним мисливцем за розумними жінками. Ти знаходив їх скрізь, ніби це вони полювали на тебе.

Мені було сумно і боляче розуміти, що мене вперше одурив чоловік, заради якого я згодна була покинути все, запхнути свою гордість …далеко-далеко і більше не виймати її, поряд з тобою ця недоречна риса характеру мені жодного разу не знадобилася. Вона була зайвою в мені. І щоб не зникла я, зникнути мусила гордість. І вона зникла, а я лишилася. Я готувала тобі сніданки і приїжджала до тебе, щойно ти телефонував, я вірила кожному твоєму слову і відчувала кожен поштовх твого серця. Мені так сподобалося тішити тебе, що я вже майже втратила своє обличчя. Тепер я була однією з іграшок у твоїй колекції. І найстрашніше, що мене це задовольняло. Доки я не побачила її. Вона пройшла повз мене, а відчуття залишилося таке, ніби нас із нею зіштовхнули. Ми натрапили одна на одну. Дві жінки, що чудово відчували присутність іншої у власному житті. Мабуть, вона і не знає хто я, мабуть, вона і не здогадується, що я закохана в тебе, мабуть вона така сама як і інші жінки, що вірять у родинне щастя і невідступно розтрачують себе на задоволення коханого. Йому ти не потрібна! Мені хотілося кричати, плакати і бігти геть з цього двору. Мені хотілося волати і шаленіти, а ще впасти на землю і істерично тупотіти ногами, аби лише всі усвідомили, що жодна з нас йому не потрібна. Він хижий і жорстокий. Він неймовірно вродливий і надзвичайно ніжний. Він суворий і бездушний. Він невиправний мученик і невизнаний геній. Він холодний лицемірний паскуда і невпинний жартівник. Він не належить жодній з нас, але ми напрочуд самовдоволено належимо йому.

Мене нудить від згадок та поцілунків. Мене вбиває від пекельних тортурів бажання. Мене вивертає назовні від ображеної гідності та геть знищеної самооцінки. І я здогадуюся, що їй не набагато краще від мене. Принаймі, я завжди можу піти. Теоретично можу. Практично це не здійсниться ще декілька років, бо я слабшаю з кожним днем від почуття зруйнованих надій, вкрадених емоцій та пошкоджених нервів. Я відчуваю як вони тріщать, стають довшими та тоншими. Кожної години, кожної миті, щосекунди. Я кохаю його, всупереч його родині, своїм близьким, перехожим, людям, що ніколи мене не побачать і не почують мій голос. Я кохаю його, наступивши на горло свободі, притисши зойк в середині себе. Я не прагну поліпшення наших відносин, сімейного благополуччя, чи недільних святкових обідів. Я не прагну навіть бути з тобою. Мені вистачить сил не зненавидіти себе за нестерпне бажання залишатися поряд. Скрізь, де б ти не був, куди б ти не їхав, із ким би не лягав спати — я з тобою.

Кому з нас пощастило більше — мені чи їй? Кого з нас долі не вдасться зламати навіть під натиском такого сильного почуття як кохання? Хто з нас встоїть і відмовиться від тебе. Вона — ні. Це я знаю напевне. Вона, самолюбна і владна, вона — нескінченно незалежна і безмежно самостійна. Вона — та, що зуміла встати з колін і піднятися вище неба. Вона — дівчинка зі звичайної сімї, що перетворилася на троянду. Вона, будь-що лишиться з тобою. Мені інколи здається, що навіть якщо ми зустрінемося з нею і поговоримо, між нами будуть лише два почуття- ненависть і співчуття. Я співчуваю їй, що ти зустрівся на шляху надзвичайно розумної, вродливої та розкішної жінки. Вона співчуває мені, бо ти дуже вміло і вдало зумів зіпсувати життя юній вишуканій кралі, що так переконана була ще декілька місяців тому у своїй досконалості. Ще декілька місяців тому…

Ще декілька місяців тому ця дівчинка сиділа на роботі і гадки не мала, що вже за годину після закінчення трудодня одним з найдурніших віражів її долі стане жонатий, дорослий, надзичайно красивий чоловік. Ще декілька місяців тому ця сама дівчинка кохала парубка з яким збиралася побратися і щасливо прожити багато-багато років. Народити йому дитину, зростити її разом, щотижня гуляти з малечею по парку, насолоджуватися повітрям та небом, яке дарувала їй юність. Не судилося. Нічого з цього мені не судилося. Я здавалася собі такою розумною, такою дорослою, такою непереможно сильною і безкомпромісною. У один вечір я відправила на смітник усі ці риси, разом з дорогим одягом, кинутим на підлогу. Моя вишукана сукня, мої надзвичайно коштовні сережки, мій годинник, подарований парубком якому я вірила, якого я бачила щодня і який так само був упевнений у нашому з ним спільному майбутньому, як я у відсутності нашого з тобою. Я кинула його. Це не була зрада, прорахунок, жаль. Я кинула його. Як кидають вгору кришталевий бокал, а коли він розіб,ється голосно і вульгарно кричать: «На щастя!». Я зробила те саме. Я кинула його на щастя, а вийшло геть інакше.

Пробач мені, пробач мені, будь ласка, пробач мені, мій дорогий, хлопче. Я проміняла тебе на цю мерзоту. Пробач за те, що боляче вбила тебе тоді, того вечора. Але одне мене виправдовує — я не брехала ні хвилини. Я одразу сказала тобі, що закохалася. Закохалася до болю в очах і сліз на обличчі, закохалася до втрати свідомості і омани розуму. Закохалася — так закохалася, що мушу попрощатися з тобою, я дуже тебе любила, я дуже добре ставилася до тебе і мені б не хотілося втрачати тебе. Будь ласка, давай залишимося друзями. Він був найчеснішим чоловіком у світі. Він був найбільш наївним хлопцем на планеті. Він був молодим, егоїстичним, і водночас щирим. Я зруйнувала його ідеали. Я не виправдала його надії. І якщо дуже чесно, тої миті мене це аж ні трохи не обходило. Єдине моє бажання — швидше скінчити цю тягомотну розмову і бігти, бігти, бігти…до іншого. Я цинічна мерзота. Я — дешева іграшка. Я безпринципна сволота. І я нізащо не відмовлюся від того, що це було єдино можливе рішенні проблеми. Я мусила піти і я пішла, залишивши по собі декілька подарованих йому предметів, подарованих ним парфумів і порожнє серце. Він зник з мого серця, як зникають тіні опівдні. Назавжди.

Мабуть тепер він знайшов дівчину, яка його варта. Мабуть тепер він ненавидить мене за те, що вбила його час. Мабуть тепер він дивиться на жінок, як на святих з ікони, порівнюючи їх зі мною. Я завинила перед ним. Він надзвичайний хлопець. І як я могла дозволити собі руйнувати його спраглу віру?! Він ще зовсім юний, ще зовсім по — дитямому ніжний і по-дорослому розсудливий, плекав мої почуття,тримав їх у гарячих долнях, а вони розтанули, бо були зі льда.

І ніхто нічого не чув, і ніхто ні до кого не прагнув. Лише декілька місяців тому…

Декілька місяців тому вона сиділа поряд з тобою, вона обіймала тебе, ти притискав її обличчя до своїх могутніх грудей, вона не вагалася. Тебе мало цікавили її відчуття, тебе ще менше цікавили її думки і мрії. Тебе взагалі не цікавило те, що відбувається з нею. Але вона не хотіла того знати. Ще декілька місяців тому ніхто б не зміг її примусити відмовитись від абсолютно ідіотської забаганки бути щасливою поряд з тобою. Ще декілька місяців тому вона приготувала тобі вечерю і чекала на тебе. Ти мусив прийти з роботи, втомлено поцілувати і обійняти її, зайти в кімнату, увімкнути світло на кухні, помити руки і по — хазяйськи сісти за стіл. Її обличчя сяяло б від радості, коли вона подавала б тобі улюблені страви. Вона б слухала у чотири вуха твої розповіді про те, яким важким був день і як тобі все це набридло. Вона б розповідала тобі тихим, негучним голосом, що спокійно розливався б по кухні, про свої справи, які доречі, були пусто-порожньо-нудотними справами тридцятилітньої жінки. Смішно.Така розумна, така вправна, така хороша господиня і така вірна дружина, така щира подруга і така приваблива жінка так і не дочекалася тебе того вечора. Той вечір ти провів з маленькою дівчинкою, яка просто привернула твою увагу свіжістю шкіри та думок. Незалежністю поглядів та яскравістю усмішки. Ніхто не знає про що ти думав тоді, але напевне не про тему її курсової роботи яку вона так надокучливо пропонувала обговорити, наївне дитя, що не розуміло твоїх справжніх намагань та мрій. Маленька дівчинка, що була готова не сприймати осуду та коментарів на свою адресу, тому що сліпо довіряла цьому ледве знайомому красеню.

Декілька місяців тому твої батьки шаленіли від щастя. Нарешті їх недоумкуватий син знайшов — таки свою долю. Вона така приязна, така мила. Уявляю сяючу радість в очах твоєї матері у той день коли ви одружилися — з глузду з,їхати та й годі. Я завдячую всім людям з якими я була того дня, що хоча б на декілька місяців довшим зробили моє спокійне життя. Я не зустрілася з тобою ні тоді, ні навіть тиждень потому. Я зустрілася з тобою пізніше, через 8 років після вашого весілля. Ти вже давно не був щасливим нареченим, ти вже давно не вірив у подружню вірність і тебе вже давно не кидало в пекло після чергової ночі з шаленим дівчиськом, підібраним тобою на одній з найдешевших вулиць нашого міста. На вечір. Лише на одну ніч. Тепер здогадуюся, що я мабуть теж мала лишитися лише на один вечір. Щось — таки сталося і я затрималася поряд з тобою. Але, чи надовго?!

Ще декілька місяців тому моя мама мною пишалася. Іще декілька місяців тому мій батько був задоволений собою, адже саме він виховав дівчину, що ніколи не зрадить принципам. Дівчину, що йтиме до своєї мети лише чесним шляхом. Дівчину, що обов,язково отримає освіту, хорошу роботу, стане шанованою суспільством. Інколи мені здавалося, що все так і буде. Мені було вісімнадцять і я ні в чому собі не відмовляла. Ні в чому, окрім кохання. Я грала в любов, я писала нікому не потрібні не варті жодної стіни картини, я обожнювала пейзажі вечірнього міста і тьмяний дух моря. Я чудово закінчила школу, я дуже добре навчалася, я була милою слухняною і вихованою дівчинкою, з купою друзів, подруг, думок і комплексів. І я закреслила все це того вечора. Я перетворилася на сполохану курку, що ніяк не знайде сідало, на хвору на голову качку, що шукає ряску, на здичавілу кішку, що гідна вийняти очі будь — кому, аби лише наточити свої кігті. Я була живою, але серце моє вже належало іншій людині — ти водив його на ремінці, ти був його господарем, ти був володарем мого серця і ти залишаєшся ним і зараз.

Сніг. Білий, холодний. Слизько, волого, ніяково. Я не хочу їхати до тебе. Я не хочу вкотре втрачати розум, гідність, чесність, повагу до себе. А може, мені вже нічого втрачати. Мене чекає таксі. Розумію, що сьогодні додому вже не повернуся. Розумію, що сьогодні на мене вже ніхто не чекає. Розумію, що моя подруга мала рацію, переконуючи мене в тому, що не варто залишатися з людиною, для якої ти лише розвага. Все розумію, усвідомлюю, стверджую як факт, але їду до тебе. Знаю, що можливо зараз відчиню двері твого кабінету, і передмої очі з,явиться інша. Знаю, що можливо ти вже пішов і закрив кабінет, і коли я увійду там буде порожньо і темно, депресивно- холодно і я вкотре не зможу заснути. Я більше не можу засинати насамоті. Знаю, але їду до тебе. У причинені двері визирає світло. Ти ще на роботі. Чудове місце для того, щоб вбивати час. Розкішне приміщення, дорогий інтер,єр. Я вже тут вкотре, а всеодно не можу припинити дивуватися смаком твоєї дружини. Навіть шпалери дивовижні, вже не говорячи про меблі. Дубовий стіл і ще багато всіляких дрібниць, ти так цінуєш усе дороге і вишукане, а особливо білизну. Цікаво, те що одягнено на твоїй дружині, це подарунки від тебе? Тоді ти не лише паскудливий цинік, але й істиний чоловік. А ще ти розумієшся на квітах, але ніколи не даруєш їх мені. Навіщо?! Я й першого вечора не хотіла від тебе нічого, окрім тебе і після того, як вже минуло чимало часу мої бажання не змінилися. Від тебе мені потрібен тільки ти. 

Я увійшла до кімнати. Мовчки сіла і придвинула стілець ближче до столу, ти навіть не подивився на мене, ти лише сумно констатував, що я прийшла і ти радий мене бачити. Такий собі підсумок. Водночас, чудовий початок бесіди. Ти втомлений, бачу по очах, що тобі вже несила сидіти. Ти хочеш кави, теплу ванну і у ліжко. Ти завжди хотів того самого. Цей трикутник твоїх побажань став відомим мені через два дні після нашого знайомства. З того часу нічого не змінилася, потреби і вимоги ті самі. Отаке кохання. Я знаю все, що ти скажеш. Ти переконаний у тому, що я вкотре вже буду просити тебе вирішити нарешті всі питання з родиною, або зі мною. Ти переконаний у тому, що я вкотре сяду біля твоїх ніг і скавучатиму про своє шалене і щире кохання, визиваючи у тебе тільки одне почуття — роздратування. Ти переконаний у тому, що я вкотре розповідатиму тобі казку про свою відданість, про те, якою б чудовою парою ми були, якщо б побралися. Ти переконаний, що я знову буду вмовляти тебе присвятити мені хоча б декілька годин. Цього разу ти помиляєшся, мій розумний, безпомилковий негіднику. Цього разу я не проситиму нічого. Я прийшла подивитися у вічі, що ввесь цей час примушували мене вірити у диво. У вічі, в яких я танула, як шоколадна цукерка, необачно забута на торпеді твого авто. У вічі, які увесь цей час сміялися з моєї дурості, наївності, невинності мрій та недоречності слів. Я — маленька романтична ідіотка за цей час вже встигла перетворитися на дорослу жінку, що знає чого хоче і обов,язково знайде того, від кого вона оце «чого» і отримає. І чомусь підказує моє поранине швидке серце, що цим чоловіком тобі бути не судилося. Наш діалог у твоєму кабінеті цього разу не триває навіть десяти хвилин і не коштує ні твого ні мого безцінного часу. Все що між нами було — правда. Правда за яку я тебе кохаю і ненавиджу водночас. Правда за яку я розрахувалася власними друзями, знайомими, принципами, цілями, ночами, вечорами, переїздами. Все це коштувало мені надто дорого для того, щоб я тебе покинула. Доречі, якою б відчайдушно — безглуздою дівкою я не була — я не можу без тебе. Просто не можу. Як не може людина дихати без легенів, а риба ніколи не навчиться жити без води. І я не хочу бути не з тобою.

Десь там на першому поверсі, в новому офісному центрі у кабінеті звичайного на вигляд чоловіка вимкнулося світло. Він відкрив двері молодій жінці. Там, на тих сходах вони потисли одне — одному руки і поїхали кожен своїм шляхом. Охорону абсолютно не здивувала ця пара. Вони звикли до таких жестів. Вони вже далеко не вперше бачили цих людей разом, і що тут незвичайного. Охоронці продовжували пити чай та дивитися чергову нудьгу по телевізору. Їх більше не цікавила доля цих двох. І ця «нецікавість» була взаємною. Цих двох абсолютно не обходило те, що робили у цю хвилину охоронці. За рогом таксі зупинилося. Жінка вийшла і пересіла в іншу машину. Вони завжди так робили, але цього разу це була не його машина. Жінка відкрила двері і сіла на заднє сидіння автомобіля там на неї вже чекала його дружина.

16.11.2005