Андрій Приходько / Поезії
Етюд «Змучені ідеї»Знов одні ми — я і кава,
Знову тиша, стеля, дурість
Не барись, тебе всі хочуть,
Я ж тут просто, без братання.
Нам тоді не пояснили
Як без неба існувати,
Вчились довго, та не знали
Де знайти чужі портрети.
Ти забув її покинув,
Ти не думав умирати
Страшно? Бачу. Ні, не хочу
Все одно ти прийдеш завтра
За побитими стежками
Шахти змучених ідей
Покажи де вихід, де він?
Так і знав, нічого, далі.
Так, чекайте, я тримаюсь -
Дайте щось тяжке на душу.
Де ви? Як так? Я не вірю
Заберіть, убийте сонце.
Вам ніколи не збагнути,
Як було, як треба бачить
Неймовірно, ти вмираєш
Все не треба, досить, марно.
***
Схотілося спеки — стрибайте у кригу,
Живіть як Вам треба — у Вас свої мрії,
а хочете зливи — залийтесь сльозами,
а я вже не з вами — живу без надії.
Ви прагнули так показати висоти
Здійнятись у небо, побачити волю,
А я бачив небо крізь грати печалі,
На міцність і гнучкість я пробував долю.
***
На нічних, забутих скрипках
Відіграли вже всі марші
І співали під там- тами —
Всі, хто вчора звались наші.
***
Вам, власне, думати не гоже
про що співає пісню вітер:
То він для себе — томить душу,
В його словах не має літер.
***
Море його цілувало,
Ласкаво у хвилях кохало,
Пестило, брало на руки,
На теплий пісок ніжно клало.
Море його цілувало,
Гралося з ним й сумувало.
Природи інстинкт переважив -
Схопилось, зірвалось, повстало,
З собою навічно забрало.
***
Ти лиш скажи і я вже завтра
Залишу все й полетимо.
Ми підемо ловити небо,
Ми будемо ловити небо,
Яке літає вже давно.
***
Навіщо ти пішов туди,
То був його останній шанс,
Віддай назад, що не твоє,
А, може, правда ходить там?
Синоптики
Вчора слухав синоптиків -
Все не так погано.
Будуть сльози, зливи, горе,
Але сонце встане рано.
Хто не хоче бачить сонце,
Може просто не вставати -
Завтра буде зимно й сумно,
Та надію не втрачати.
Трохи згодом буде краще -
Зійдуть зорі і печалі.
Тут ми стали синоптиками -
знаєм все, що буде далі.
***
Взяли перемогу, впилися у волю,
Забули минуле і втратили долю.
***
Облиш, зостав собі, зостав,
Мені воно вже ні до чого.
Та все таки було життя —
Такого не було ні в кого.
Стежки попутались, не встигли
В сучасне перейти буття
І, мабуть, все було не так —
Та все таки було життя!
***
Коли прийшов, то не мовчи!
Кажи чого? І саме зараз?
Як ти проник? Чи мав ключі?
Чи справжній ти, чи просто мара?
***
Завтра сонце зійде, правда?
Обіцяли ж, я все бачив,
Не вкоряй себе, не треба,
Я давно вже все пробачив.
Тут ми рівні всі, ти знаєш,
Можеш бути ким захочеш,
То чому ти не говориш?
І чому так неохоче?
Можеш все сказати прямо —
Можеш, навіть, і збрехати.
Але ж знаєш, що надію
Важко дуже утрачати.
***
З Новим Роком, любі друзі!
Дід Мороз не прийде — пізно!
Мрії вже скінчились, досить
Їх проводили ми слізно.
***
Не схилитись, не заплакати —
Вже немає сліз тодішніх.
Зачерствіла душа, стихла.
Світ новий і світ колишній.
***
Візьми мене з собою в ранки
У тебе є вакцина, точно.
Невиліковний я — брехня то,
З тобою лиш побути хочу.
***
Прилетів, здолав, заплакав
Знав, відчув і переміг.
Біг, вмирав, але побачив,
Озирнувсь, промовчав, зліг.
***
Занило у грудях, схватила судома
І сни не приходять і сплю я не вдома
В лікарні все просто і ясно що всі ми -
Приречені пацієнти і вічно ми будемо ними.
Падали зорі
Падали зорі , з неба падали зорі,
Віриш — не віриш я знав.
Все так раптово, може хотілось,
Я бачив, я їх відчував.
Падали зорі, сипались зорі,
Забудь усе просто мовчи,
Знаю здалека, знаю невчасно
Я їх не порушив, я просто лічив.
Падали зорі, плакали зорі
Можеш їх взяти собі.
Та краще зостав їх, краще дай волю,
Навіщо ті зорі тобі?
***
Повільно я ішов на дно,
Підозрював, що буде важче
Пуста душа, сухе вино,
Та все ж нехай, так буде краще