Дарина Важинська / Поезії
Сонце моє, кохаю тебе!Ніжним дощем
слово падає з вуст.
Радість промінням
осяяла нас.
Хочеться жити!
***
Люди бігли по темних калюжах,
випускаючи з рук свої речі.
Я кохаю тебе, милий друже,
та нікому од того не легше…
***
Мовчазні і похмурі риби -
лиш вони зрозуміють ту
Тугу, що поглинула нас
липким мармеладом вінілу.
***
Квіти застигли
в морозному відрі -
їх більше ніщо
не цікавить.
Навіть сонце,
що пробивається
крізь тонку кригу
скла.
***
Тепер я бачу сонце, хвилі,
Червоні маки на вікні,
Птахи уже летять у вирій —
Святі осінні теплі дні.
І листя червоніє море,
І жито зібране давно,
Дерева роздяглися — голі.
Вже стукає зима в вікно…
Заповіт?
Кремуйте мене, поки я ще жива,
Кремуйте, ще серце не вмерло.
Розвійте мій прах
Там, де хвилі Дніпра
Чи тиха сумна Говерла.
Я потім повстану із плину віків,
Поширюсь по всій Україні
І кожен пізнає мене з моїх слів,
Зі мною у казку порине.
Кремуйте, забудьте, розвійте навік,
Прийду я з гарячим світанком.
Милуйтеся мною не тисячу літ,
А чистим, цнотливим ще ранком.
***
спочатку — нежить,
кіно, вино, готель, мара.
змагання, віруси, корида,
гітара, кнайпа «Атлантида»,
температура, сонце — Ра,
лікарня, морг, etc.
***
Хворі діти України -
Це не ми, це після нас,
Ми лиш правда, ми сумління,
Що вигулькує з прикрас.
Неважливо знати хто ми,
Неважливо навіть де,
Але той, кому ми треба,
Неодмінно нас знайде.
***
Якщо нас зачинити в неволі,
Не давати нам вільно дихати,
Говорити, мовчати — вільно,
Лиш тоді, можливо, утвориться
Спеціальний світ
Особисто для нас.
Але ми тоді в ньому будемо
Лиш ляльками,
Що ними гратимуть
Спеціально обрані люди.
***
Якщо у житті
не хотіти кохання,
то навіть жити
зникне бажання.
Я хочу кохати,
мріяти, жити -
і цього бажання
нікуди не діти.
(можливо, потім з’являться діти…)
***
Якщо птахи, що хижо
Шукають здобич,
Нам не завадять кохатися,
Тоді візьму лютню і заспіваю тобі
Про мрії…
***
Люблю його, а не себе,
а він десь є, завжди десь є.
Такий самий гарний.
***
Rakastan sinua
Je t’aime
S’agapo
Amo te
Aishiteru
Wo ai ni
Ti amo
Te quiero
Ik hou van jou
Ich liebe dich
Jag alskar dig
Я ТЕБЕ КОХАЮ!!!
Як шкода
Quel dommage, що ти не квітка —
тоді можна було б відчути
кожну твою пелюсточку,
доторкнутися до найдрібнішого
листочка.
Quel dommage, що ти не квітка,
Quel dommage…
***
Мокрі губи, мокрі брови, мокрі вії —
Ні, я не потрапила під дощ,
він стукає по покрівлі,
а я сиджу вдома —
мокра, щаслива
і майже зникома.
***
Я люблю
як пахнуть нові книжки.
Нові, ще ніким не читані,
Так,
у прочитану книжку
вселяється душа
першого читача.
І нічия більше.
Наступний читач
поглинає зміст
разом із душею попередника.
Разом із почуттями
І зі снами.
Дивні,
вони цього не знають,
але поєднують сни
душі
життя…
***
Розкажи, мені які у тебе
крила,
Розкажи, літають як
думки,
Розкажи, чому тобі
не миле
Все, до чого ставлюсь
навпаки.
***
Сьогодні знову дощ
писатиме по вікнах
сумні листи
небачених прощань.
І погляд той,
що
ти дарував мені,
торкнеться сподівань.
***
Важко знову дихати швидко,
Хочеться тихо померти.
Жертви мойого життя -
Тихі діти,
Квіти, майбутнє планети.
Руки свої простягнувши до раю —
Тихо вмираю…
***
Я їду в Карпати
Ходити
Горіти
Любити
Радіти
Мріяти
Бути
Не бути
Літати
Чекати
Кохати
Вмирати
Чи ні?..
Прокинулась у грудні.
Дивно — грудень не листопад,
Але все те ж саме.
Навіть ти.
Хоча ти змінюєшся.
Щодня. Щогодини. Щохвилини. Щосекунди.
Щомиті.
Та зараз ти такий самий.
Такий — як я -
Дивний.
Ти…
Я…
***
Я зустрічаю себе у книжках,
Що дуже дивно.
Майже щоночі
Все це блукає чомусь
В моїх снах.
Я прокидаюсь.
Тіло — це очі.
Я відчуваю усю потойбічність
Свого життя — вірю йому чи ні.
Але все справжнє —
І щастя, і вічність —
Все це приходить до мене
У сні.
Сни не є сон,
Хтось керує усім,
Він визначає,
Що мало би бути.
Я йду покірно
Цим шляхом пустим.
Дії — не мої, і очі — забуті.
Більше мене не розбудить ніхто.
Все лиш тому, що цей сон —
Моя дійсність.
Я прокидаюсь,
Очі -в вікно,
Крила розправлю —
Стрибаю у вічність.
***
Морре. Горри. Аморе те, що маю.
А також про що мрію.
Неббо. Зоррі. Люблю кожну хвилину.
Міссяць. Соннце. Чекатиму на тебе.
Літто. Прромінь. Полинемо у небо.
***
Маю колір. смак. бажання.
Можу бачити кохання,
Але те, яке є справжнім,
Міститься лише в мені.
Подарунки — не з пластмаси,
Вірші — не із сподівань,
Все упевнено і страшно,
«щастя, зіткане з прощань…»
***
Голос, почутий з погляду неба.
Щастя моє, іду я до тебе.
Може, побачу тебе на світанку,
Зранку, коли ще не збуджена сном
Бачу все чітко, не як у серпанку.
Без зайвих сліз, сподівань, як давно.
***
Ти мені просто набрид, а це значить:
Бачитись більше не будемо, ні.
Можеш шукати причини у собі,
А якщо хочеш — шукай у мені.
Я не пробачу тебе, бо не винен,
Але не май сподівань і надій,
Я не є твоя прекрасна сирена,
Ти ж зовсім не є об‘єкт моїх мрій.
Просто забудем, що було між нами
(хоча нічого і не було),
Будем знайомими просто — і досить,
Стій у човні, я кидаю весло.
Я не бажаю бути з тобою,
Власне, з тобою я й не була,
Далі пливи у човні куди хочеш,
Спробуй вхилитись від мого весла.
Мрії — ховай, сподівання — закопуй,
Це не твій час і я не твій шанс.
Ти не почуєш від мене мелодій,
Окремо є «ти», "я", нема разом «нас».
***
Лити сльози через небо,
Йти повз тебе,
Йти повз себе.
Та не бачити нічого:
Тільки сльози через нього.