Маріанна Кіяновська / Око, коли...
Кожне зусилля приходить двічі.Ти вимірював порожнечу.
Знав, що там буде син.
Може, здогадувався
з приводу задовгого коридору -
з вікном, відкритим неначе віко,
каламутним всередині,
з застояною водою.
Що то?
Сльоза
перебігає
зморшкою.
Десантник
раптом падає,
провалюючись крізь профіль.
****
отрута у в’язниці
солодка й така
що пахне
димом і порохом
нікотин нікому не каже
справді нікому
про голод посеред ока
про світ попереду
цигарка це гра
коли приціловуєш
єдину розвагу
в неволі
є полум’я потім дим
подробиці попелу
дрібниці
ну добре
спробую припустити
що стін не три а чотири
нас двоє
наприкінці початку осені
немає війни
але дим пахне солодко
як там де вмирають
****
трохи любові на кінчиках пальців
на кінчику язика трохи любові
як вода просвітлена місяцем
тіло жінки глибоке і голубе
маєш її більше аніж повинен
видихаєш повітря
з життям
з легенями
майже поневіряєшся
майже блукаєш
у пошуках найостаннішого
зриваючи пізнаєш
вигризаєш слід
проходиш крізь неї дощенту
наче літера крізь вологий папір
на кінчиках пальців
на кінчику язика
солодке червоне солоне
щось
****
мистецтво народжувати
віддавати відтинаючи
перегризаючи пуповину
дев’ять місяців відколи ми разом
а вже народилося і вже плаче
мої груди більшають і болять
давніх віршів
глибоке молозиво
молоко
писаного
по білому
просто в небі
дорога щоб ти вертався
до нас
****
моя смерть
коли ти не підходиш до телефону
така ж як твоя через ту жінку
яка не подзвонила до вечора
а тоді наступного дня
мембрана впіймає подих
і передасть відчуття дотику
до голого серця
але ж ти не підходиш до телефону
коли починається відплив
****
а знаєш
є така страва холодна вода
це коли маєш спрагу або приреченість
випливаєш зі сну чи шукаєш для себе світу
мусиш прийняти її і визнати
її Бога живого
Бога живого
її
****
я майже не маю матері
десь давно удома
є жінка що мене народила
задалеко від себе
стояла і плакала наді мною
і так і тоді
не було колискової
хоч може була
а тепер у мене тільки
теплі й холодні вітри
над матеріями і матерями
міна імені
mala fama
mea culpa
чотири сторони світу
Голос, Логос, Ксенос, Авлос
і моя дитина
моя дивна донька
між сопілкою та чужиною
що розмовляє зі мною
впритул
телефонними гудками
****
оповім тобі казку
казку про дівчину з обручкою на лівій руці
яка ходила і часом плакала
але переважно просто ходила
дахами і віадуками
видихами
поверхнями гладкішими ніж долоня
рівними і конічними
мовлячи сонце
оповім тобі
аби ти її не скривдив
закопана ніби амфора
з фігуркою танцівниці