Марія Колесникова / Викривлена реальність
Викривлена реальністьІ в ночі є ще кароока мить,
Коли сніжинка заліта на вії.
Десь там, далеко, рідне місто спить
А я не сплю, і ще не сплять повії.
Я з ними схожа. Десь глибоко у душі
Я вже давно себе комусь продала,
Намокла під чорнобильським дощем,
Злякалась й почуття свої сховала.
Мені не сумно, просто дні — порожні,
І квіти хтось не той подарував
Мені… Він — випадковий подорожній,
Що спарти не знайшов і заблукав.
Він намагався стати мені другом
І піклуватись про моє життя,
Та я спала не з ним, бо він — дитина,
А я не можу скривдити дитя…
Є в мене інший. Світлий і веселий,
Палкий коханець, друг і майже брат,
Ми з ним до чорта схожі, як дві тіні,
Ламаємо нічну сталевість ґрат.
Порожнє серце легко дарувати —
Це знає він, й віднині знаю я,
Можливо, нас потрібно рятувати?
Можливо — ні… Для мене він сім’я…
Колись він врятував мене від болю
І шрами на душі залікував,
Моє кохання, що цькувало волю,
Своїми поцілунками забрав…
За це йому спасибі. Ніч — коротка,
Далеко рідний Київ. В ньому ти…
Я — тут… Мого гуртожитку коробка
Дніпра охороняє береги.
Прийшла весна, і сонце сліпить очі,
На мене вже чекають поїзди,
І всі вірші, що народились з ночі,
Розіб’є струм холодної води…
(Головна ідея; коли нема чим займатися вночі, подумай про самотність і напиши про це вірша… Присвячується Чеширському коту — вигаданому «майже брату». 14.03.2004)