Марія Колесникова / Це все було колись, тепер це все неправда
Це все було колись, тепер це все неправдаКолись хотіла ніжності твоєї,
Тепер дивлюся і не впізнаю себе:
Під три чорти пішли мої ідеї,
Й мене за ними скоро понесе.
Мої ідеї… Як я їх любила!
Бувало, навіть більше, ніж тебе,
Про це тобі я часом говорила,
І ти казав: «Любов колись піде».
І ти був правий, я — була дурною,
Я думала, що не любити — гріх.
І як ми розумілися з тобою
В ту зиму, що принесла новий вік?
Ми покохалися з тобою на порозі.
На тріщені, на зламі, на межі,
Тепер так вийшло, я весь час в дорозі,
І ти у мене зникнеш із душі.
Мої ідеї всі були порожні,
Вони померли на чужій землі,
Дороги списом долю простромили,
Я більше не писатиму віршів.
Цей вірш останній (знову помилюся?)
І він дитя натхнення не мого,
Тепер лише чужі вірші примусять
Мене відчути щось і написать свого.
Тепер якась суцільна порожнеча,
Бо серце вже тобою не болить,
Зосталася лиш світу ворожнеча,
А я колись хотіла зупинити мить.
Можливо, все це сталося на краще,
Тепер ти сам, ти вільний, ти один,
І я одна: спустошена й ледаща,
Боюся снігу й уникаю рим.
І як буває боязко порою,
Що знову піде сніг і ти прийдеш з журбою
І знов воскреснеш в пам’яті моїй.
Хіба нас розділили кілометри?
Хіба нас роз’єднав примхливий час?
Нас доля розвела і не даремно,
Бо цілий світ, крім снігу, проти нас.
Ти був єдиним, потім — необхідним,
Я дихала і думала: люблю!
А ти казав: любов — це тільки привид,
Мене любить не можна, я піду…
Колись хотіла ніжності твоєї
Та я була дурною, правий ти…
Я відчинила зовсім інші двері,
Хоча збиралася з тобою йти…
(Головна ідея: сніг; кохання; переоцінка цінностей. Присвячується А.К. 7.12.2003)