Вікторія Власенко / Поезії
Про білі будинки і решту страшних речейУсе повертається в осінь.
Ось бачиш: прочинені
настіж зіниці.
Там щойно розсипалось висохле сонце.
Зібрати до крихти — і
осінь насниться
І білі будинки — ворожість і пастка,
І темні зім’яті
розп’яття повітря.
Плющем обплітаю твою неприступність.
Я висохла щойно, розсипалась, зникла.
Збирай!
Дерева живі,
а трави в’януть.
Ти не говорив, що
вмієш мовчати.
Я, тиха, принишкну
і маревом стану
Щоб трави похилі
в тобі розглядати
І білі будинки — ворожість і пастку,
І темні зім’яті
повітря розп’яття.
І крихти, що їх не поспів позбирати…
Плющем обплітаю твою неприступність.
ФастЛіт /before the Fall falls/
В кінці дурної гри
Почни іще дурнішу…
Тарас Федюк
…не спати
Юрко Хусточка (ESTHETIC EDUCATION)
image001
Із зовнішнього боку будинку
З підвіконь осипається глина.
І
Вкриваються зморшками вдосвіта.
Руді кошенята тягнуть літо за хвіст,
І, стомившись, майструють драбину,
Щоб сховатись і міцно заснути
В червоному светрі осені.
image002
я вдихала її з відчуттями
і до вух заповзла колисковими
пройняла всю наскрізь
ковзани і візок перекинула
і дощем тротуар подряпала
я хапаю її кігтями
на горищах ловлю привиди
я вдихаю її подихи
якщо осінь ще здатна дихати
image003
ніхто. не. відчинив.
під. дверима. засинаю.
на горищі. між лахміття.
й поміж. привидів. шукаю.
і старі. дошки. з цвяхами.
і старих. людей. і речі.
й апельсинові. цукерки.
і твого. якогось. светра.
кольору. цвяхів. і глини.
що. осипалась. з будинку.
згустком. відчуттів. та. вражень.
хочу. міряти. калюжі.
зливи. решетом. носити.
щоб. попрати. твого. светра.
кошеням. заснути. в ньому.
Spirits and Labels/Духи та Етикетки
У
Марлеві духи у піжмурки грають
В корі сновидінь не знаходять рятунку.
Зацьковані нею, понурі, спадають.
Накручує вечір свої веретена,
Як дві сутінкові дурні ляльки вуду,
І тільки у русі, за участі неба,
Ми — марлеві духи — майструємо труту:
вплітаємо вражене сумом коріння
у невиліковні слабкі сновидіння
A Handmade reminiscence/ ностальгія „власними руками"/
FIRST…
Нудьга, молода і зелена,
На шпалерах вицвітами виплила.
Полякала почвар і метеликів,
І під вечір золою випала.
Притрусила на покуті попелом
Моїх споминів шпальти воскові.
Віднесла все в мішку на вулицю,
Поховала вночі у кіоску їх…
Додаю до своїх нотаток:
Врешті втямила: димні метелики
вили на ліхтар в коридорі
на смерть усіх згадок…
THEN…
Розкурюють люльку вечірні тумани
вгорі. Там будинок. І світяться вікна.
Великі нічні лускокрилі зубами
скрегочуть, виймаючи з пам’яті світло,
нудьгу звеселяючи скрипом і скрипками,
запахом вогнищ,
пальці солом’яні спалюють літу, і
дим бурштиновий колотять з туманом.
Шаманить над душами скошених чадом
останній ліхтар — вересневе табу,
та вересень палець об палець ударив —
спалив разом з пальцями
LAST…
Ти пальці забив не даремно —
Мій плащ спалахнув.
Зайнявся метеликом темним,
До вікон пурхнув,
Туди, де ліхтар остигає.
Нудьга — твій біс, певно, має,
Між чаду вгорі
Оселю. Дбайливо ховає
Ключі від ларьків,
Туди, де ніхто не шукає.
Про загублене
/water’s fresh, but fish’s dead/
на варті у мене дві крицеві птахи:
у кронах небес замовляють страхu
і боляче їхніх крил чорні квітки
засліплюють серпню його жовте око
Слухай:
water’s fresh, but fish’s dead
Я маю мільйони очей і вух
Я чую зітхання землі — кожен порух
як дихає листя і пил — кожен порух
як пил тебе огортає — і в порох
Я бачу
Я маю мільйони тебе