Ольга Куришко / Мрія

Вітер шелестів осіннім листям. Граючись він жбурляв його у перехожих. А чом би й ні? Зараз його час і він кружляє у вирі людських почуттів.

Але він не зміг змести двох закоханих, які сиділи у парку і про щось розмовляли.

- Я мрію про гарну кар’єру. А також будинок з великими, світлими вікнами і щоб усе добре. А ти про що?

- Не знаю, якось не думав. А взагалі… Я мрію, щоб гарні люди ніколи не йшли з мого життя.

Вітер зірвав ці слова з вуст хлопця і поніс їх разом з золотавим листям у небо. Бо ця мрія була щирою.

Вона перевела розмову на іншу тему, ніби не почувши. І він нічого не сказала бо її байдужість образила його.

Через багато років, коли їх дороги розійшлися і пам’ять поповнилася новими спогадами, вона зрозуміла його слова. Несправжні мрії, лише бажання змінюють одна одну. І зараз її життя складалось з таких от розбитих мрій. Вона не може зізнатися, яка її справжня мрія. На жаль… Адже мрію, яка висловлена щирим серцем вітер доносить до неба. Де вона, може, і збувається.